Комунальне підприємство

ПОНЯТТЯ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

4.04.2018

Комунальна власність – одна з трьох форм власності, поряд з державною та приватною. Також, поряд з державною власністю це одна з двох форм публічної власності. За своєю суттю комунальна власність є колективною.

 

Згідно закону «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

 

Конституція України визначає, що рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:

 

  • управляють майном, що є в комунальній власності;
  • затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
  • затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
  • встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
  • забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
  • утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
  • вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

 

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

 

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

 

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

 


Формування комунальної власності сучасної Україні проходило в два етапи:

 

І – виокремлення комунальної власності як окремої форми державної власності – з 1990 по 1996 р.

ІІ – розмежування державної і комунальної власності та виокремлення комунальної власності як однієї з трьох форм власності в Україні (державна, комунальна, приватна). – 1996-1997 рр.

 

Протягом обох цих етапів відбувався процес формування приватної форми власності, в тому числі шляхом відчуження державного та комунального майна у приватну власність (приватизація державних підприємств, квартир у житлових будинках, що перебували як у державній, так і комунальній формах власності тощо.).

 

Вперше за часів новітньої історії України поняття «комунальна власність» з’являється ще до Акту проголошення незалежності України, у законі УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який Верховна рада УРСР ухвалює в січні 1991 р. Цей закон визначав, що місцеве самоврядування в Україні – це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази.

 

Тоді сільські, селищні, міські ради народних депутатів визнавалися органами місцевого самоврядування, а районні і обласні ради народних депутатів становили систему регіонального самоврядування.

 

Фінансово-економічну базу місцевого та регіонального самоврядування становили:

 

  • природні ресурси, розпорядження якими здійснювалися відповідними радами народних депутатів;
  • місцеве господарство, комунальна власність, яка служила джерелом одержання доходів місцевого та регіонального самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території;
  • фінансові ресурси, що складаються з бюджетних і позабюджетних коштів.

 

Але не зважаючи на наявність в законі цього терміну, комунальної власності як такої на той час ще не існувало.

 

15 березня 1991 р. було введено в дію закон Української РСР «Про власність», який зберігав чинність до 2007 р. Згідно норм цього закону, власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна та державна. Всі форми власності взнаються рівноправними.

 

До приватної власності вже в той час могли належати серед іншого жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, худоба, земельні ділянки, транспортні засоби і навіть кошти, акції та цінні папери. Суб’єктами права приватної власності могли бути громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

 

Суб’єктами права колективної власності були трудові колективи підприємств, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, професійні спілки, політичні партії та інші громадські чи релігійні об’єднання, що були юридичними особами. Суб’єктами права колективної власності на землю визнавалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства тощо.

 

До державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності була держава в особі Верховної Ради України. Суб’єктами права комунальної власності визнавалися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

 

Отже, комунальної власності як окремої форми власності на той час ще не було. Місцеві ради народних депутатів хоч і визнавалися органами місцевого та регіонального самоврядування, але все майно та кошти, що становили їх фінансово-економічну основу, належали до державної форми власності і передавалися місцевим радам народних депутатів лише в управління. В межах адміністративних територій, радам для забезпечення їх діяльності передавалися в управління кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

 

Здійснення розподілу майна, яке передавалося державою в «комунальну власність» відповідним радам народних депутатів, регламентувалося Постановою Кабінету міністрів України № 311 від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

 

В додатку до цієї постанови наведено перелік майна, який було передано у «комунальну власність» областей України та міст Києва і Севастополя. Подальший розподіл майна серед адміністративно-територіальних одиниць нижчого порядку відбувався таким чином:

 

  • розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадилося облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів;
  • розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадилося виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

 

Ось через такий складний механізм до управління місцевих рад потрапили:

 

  • житловий та нежитловий фонд;
  • житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
  • майнові комплекси підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, у тому числі міжрайонні водопроводи з магістральними водоводами, що обслуговують декілька населених пунктів області (крім водопроводів промислових підприємств), пов’язані з ними ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства;
  • майнові комплекси підприємств теплового господарства (підприємства теплових мереж, котельні, бойлерні тощо), ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства, пов’язані з організацією виробничої діяльності підприємств теплового господарства;
  • Виробничі бази, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов’язані з виробничою діяльністю організацій шляхового господарства в містах та інших населених пунктах. Спеціалізовані шляхові ремонтно-будівельні організації;
  • майнові комплекси трамвайних, тролейбусних і трамвайно-тролейбусних виробничих управлінь, включаючи депо, лінійні та інші служби, що входять до їх складу. Ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов’язані з організацією виробничої діяльності підприємств міськелектротранспорту (крім ремонтних заводів рухомого складу у містах Дніпропетровську, Донецьку, Львові. Одесі, Харкові);
  • підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення з майновим комплексом;
  • майнові комплекси готельних об’єднань та окремі готелі, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів;
  • ритуальне обслуговування: кладовища, крематорії, спецкомбінати підприємств комунально-побутового обслуговування, автотранспортні та інші підприємства по наданню ритуальних послуг та виготовленню ритуальної атрибутики;
  • підприємства та організації зеленого господарства: трести, контори радгоспи, торговельні контори по продажу квітів тощо;
  • підприємства торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення;
  • об’єкти дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, школи-інтернати тощо;
  • об’єкти охорони здоров’я та соціального забезпечення;
  • об’єкти культури, фізичної культури та спорту тощо.

 

Комунальна власність як самостійна форма власності в Україні з’явилася з ухваленням у 1996 р. Конституції України, стаття 41 якої містить положення про три форми права власності в Україні – державну, комунальну та приватну. Стаття 140 Конституції визначає: місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення. У стаття 142 зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

 

Остаточне завершення процесу формування комунальної власності відбулося з набранням чинності 12 червня 1997 р. закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до прикінцевих та перехідних положень цього закону, майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Таким чином, все державне майно «комунальної власності», що було розподілене між адміністративно-територіальними одиницями в рамках Постанови Кабінету міністрів України № 311 від 05.11.1991 р., перейшло у комунальну власність і територіальні громади отримали повноцінне право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном на свій розсуд і в своїх інтересах. Саме так визначено у статті 60 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

Міське комунальне господарство

 

Міське господарство є складним об’єктом управління, що має у своєму складі різні за характером і підлеглістю підрозділи, що надають населенню житлові й комунальні послуги.

 

Комунальна інфраструктура міста – це комплекс установ і підприємств, які відповідають за своєчасне і нормальне надання послуг населенню у сфері комунальних служб (каналізація і водопостачання, теплопостачання, електропостачання, транспорт і дороги, інженерні комунікації і тощо). Термін «інфраструктура» походить від поєднання двох латинських слів: infra — «нижче», «під» та structura — «будівля», «розташування» і в сучасних умовах вживається для означення сукупності споруд, будівель, систем і служб, необхідних для функціонування галузей матеріального виробництва та забезпечення умов життєдіяльності суспільства.

 

У сукупності ці підприємства і організації житлового господарства та впорядкування міст складають самостійну галузь системи життєзабезпечення міста – комунальне господарство.

 

Міське комунальне господарство передусім забезпечує надання послуг, що забезпечують життєдіяльність міста:

 

  • Управління, утримання та ремонт житлових будинків та споруд, прибудинкових територій;
  • Комунальні послуги:
  • Водопостачання та водовідведення;
  • Теплопостачання;
  • Електропостачання;
  • Газопостачання;
  • Вивезення відходів;
  • Благоустрій міста – раціональне використання міського простору, озеленення, санітарне очищення тощо) ;
  • Дорожнє господарствоутримання та ремонту автомобільних доріг, мостів і шляхово-транспортних споруд, тощо;
  • Зовнішнє освітлення;
  • Ритуальне обслуговування.

У Законі України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і є базовим для цієї галузі міського господарства, наводяться такі визначення:

 

  • житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
  • комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

 

За функціональним призначення Закон поділяє житлово-комунальні послуги на:

 

  • комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
  • послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
  • послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
  • послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

 

За порядком затвердження цін/тарифів ЖКП поділяються на три групи:

 

  • перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, – національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
  • друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
  • третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

 

Забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості є одним із основних завдань органів місцевого самоврядування.

 

Згідно закону «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські селищні та міські ради, а також їх виконавчі органи наділено значним переліком повноважень у сфері житлово-комунальних послуг.

 

Так, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить:

 

  • встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;
  • прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
  • прийняття рішень про визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов’язковим у комунальних унітарних підприємствах; про затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства; про визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства; про встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств;
  • визначення критеріїв відбору незалежного аудитора та критеріїв віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, та затвердження порядку такої перевірки і порядку залучення незалежного аудитора;
  • прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;
  • вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;
  • надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, у тому числі місць чи об’єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;
  • встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;
  • створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби;
  • вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства;
  • визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

 

До власних повноважень виконавчих органів місцевих рад належить:

 

  • управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;
  • облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;
  • сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;
  • прийняття рішень про організацію громадських вбиралень, стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;
  • забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;
  • вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин;
  • організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян;
  • прийняття рішень щодо паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів;
  • встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;
  • затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;
  • прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду;
  • встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів;
  • забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони;
  • залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку;
  • затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
  • затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;
  • видача дозволу на порушення об’єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом.

 

Делеговані повноваження:

 

  • здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв’язку;
  • здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об’єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об’єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об’єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;
  • здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;
  • встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності;
  • облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;
  • надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату;
  • здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;
  • видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій;
  • облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;
  • облік відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності;
  • здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

 

У сукупності із повноваженнями, які надаються органам місцевого самоврядування законом «Про житлово-комунальні послуги» та іншими законами, що регулюють питання благоустрою міст, постачання тепла та питної води, поводження з відходами тощо, місцева влада має достатньо можливостей для здійснення ефективного управління сферою житлово-комунального господарства на місцевому рівні.


 

Благоустрій населених пунктів

 

Благоустрій населених пунктів – комплекс соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, озеленення, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Це сукупність різноманітних видів впорядкування міст, селищ і сіл, що створюють зручні, здорові й культурні умови життя населення. До основних видів благоустрою населених пунктів належать: зовнішнє впорядкування вулиць, площ, набережних і житлових кварталів; транспортне обслуговування населення; водопостачання, освітлення, озеленення, санітарне очищення міст тощо.

 

Об’єктами благоустрою є:

 

  1. Території загального користування:

 

  • парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
  • пам’ятки культурної та історичної спадщини;
  • майдани, площі, бульвари, проспекти;
  • вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;
  • пляжі;
  • кладовища;
  • інші території загального користування;

 

  1. Прибудинкові території.

 

  1. Території будівель та споруд інженерного захисту територій.

 

  1. Території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

 

До об’єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

 

Закон «Про благоустрій населених пунктів» чітко визначає повноваження органів місцевого самоврядування у сфері благоустрою.

 

Повноваження місцевих рад у сфері благоустрою:

 

  • затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;
  • затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;
  • створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб’єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);
  • визначення підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об’єктів благоустрою

 

Повноваження виконавчих комітетів місцевих рад у сфері благоустрою:

 

  • забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
  • організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях;
  • організація місць відпочинку для населення;
  • затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
  • здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об’єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів, озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об’єктів тощо;
  • визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об’єктах благоустрою;
  • визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території;
  • визначення на об’єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень;
  • залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
  • визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об’єктів благоустрою;
  • визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища;
  • інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
  • видача дозволу на порушення об’єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

 

По суті, органи місцевого самоврядування забезпечують організацію благоустрою населених пунктів. Благоустрій здійснюється в обов’язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території населеного пункту є обов’язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Нормативно-правовим актом, яким установлюються вимоги до благоустрою території населеного пункту, є Правила благоустрою території населеного пункту, затверджені рішенням місцевої ради.

 

Правила благоустрою мають містити:

 

  • порядок здійснення благоустрою та утримання територій об’єктів благоустрою;
  • вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій;
  • вимоги до утримання зелених насаджень на об’єктах благоустрою – територіях загального користування;
  • вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території;
  • вимоги до санітарного очищення території;
  • розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні;
  • порядок розміщення малих архітектурних форм;
  • порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;
  • інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

 

До правил благоустрою може бути включена Технічна документація з питань благоустрою територій (проекти, схеми, карти, атласи тощо), що розробляється з метою здійснення комплексу заходів з благоустрою територій, окремих об’єктів благоустрою, їх частин тощо.

 

Чим детальніше прописано правила благоустрою – тим краще і простіше слідкувати за дотриманням порядку та чистоти на території населено пункту та

 

Проте, правила не можуть передбачати обов’язок фізичних і юридичних осіб щодо  отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, крім отримання дозволу на порушення об’єктів благоустрою або у випадках, коли обов’язковість отримання дозволу для проведення робіт на об’єктах благоустрою прямо передбачена законом.

 

 

Дозвіл на порушення об’єктів благоустрою видається виконавчим органом місцевої ради для проведення земляних робіт у порядку, визначеному рішенням  місцевої ради, розробленим на основі Типового порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 30.10.2013 р.

Типовий порядок містить виключний перелік земляних та/або ремонтних робіт, для проведення яких необхідно отримати дозвіл:

 

  • земляні або монтажні роботи, не пов’язані з прокладенням, перекладенням, ремонтом інженерних мереж і споруд.
  • земляні або монтажні роботи, пов’язані з розриттям дорожнього покриття вулиць, доріг, майданів, площ.
  • роботи, пов’язані з порушенням благоустрою об’єктів зеленого господарства.
  • роботи, пов’язані з інженерними вишукуваннями.
  • роботи, пов’язані з археологічними дослідженнями.
  • улаштування нових та/або заміна існуючих посадкових майданчиків для пасажирів міського громадського транспорту з встановленням навісу або павільйону.
  • ремонт та/або улаштування майданчиків для паркування транспортних засобів, спортивних, дитячих та інших майданчиків.
  • заміна пошкоджених та застарілих конструкцій опор, ліхтарів, освітлювальної арматури, тросів, розтяжок, кабелів, дротів, комунікаційної апаратури.
  • прокладення, перекладення або заміна водостічних, водопровідних труб та водоприймальних колодязів.
  • установлення нових, відновлення, ремонт та заміна існуючих малих архітектурних форм.
  • відбудова, відновлення зруйнованих частин фундаментів пам’ятників, декоративних скульптур та композицій, елементів обладнання фонтанів та декоративних басейнів із заміною зношених труб та водопровідної арматури фонтанів тощо.
  • установлення нових та/або ремонт і відбудова пошкоджених споруд і обладнання пляжів (гардеробів, камер схову, пунктів прокату пляжного інвентарю, туалетів, лав, грибків, навісів, альтанок тощо), спортивного та дитячого устаткування.

 

У випадку аварійних ситуацій, роботи з усунення наслідків аварій на об’єктах благоустрою розпочинаються негайно з обов’язковим подальшим оформленням дозволу в порядку, визначеному законодавством.

 

Фінансування місцевих програм з благоустрою населених пунктів проводиться за рахунок коштів місцевого бюджету, а саме:

 

  • заходи з виконання місцевих програм благоустрою населених пунктів, у тому числі проектів благоустрою територій населених пунктів;
  • охорона та утримання об’єктів благоустрою комунальної форми власності, переданих органами місцевого самоврядування на баланс підприємствам, установам, організаціям;
  • охорона, утримання та розвиток зелених насаджень на об’єктах благоустрою комунальної форми власності;
  • роботи з утворення об’єктів рекреаційного призначення, які належать до комунальної власності;
  • організація санітарного очищення територій, які належать до комунальної власності.

 

Загалом, благоустрій територій населеного пункту має здійснюватися комплексно, шляхом проведення на певній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт  з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду. Проектування, будівництво та реконструкція об’єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану населеного пункту, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, протипожежних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

 

Орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об’єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів.

 

Власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об’єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов’язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об’єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем .

 

За рахунок коштів підприємств, установ, організацій фінансуються заходи, спрямовані на:

 

  • благоустрій, виконання робіт з ремонту і реконструкції доріг внутрішньогосподарського користування, озеленення, утримання в належному стані території, яка їм належить на праві власності або праві користування;
  • усунення на закріплених за ними об’єктах благоустрою (їх частинах) пошкодження інженерних мереж, елементів благоустрою, а також наслідків аварій, що сталися з їх вини.

 

Благоустрій прибудинкової території багатоквартирного будинку здійснюється за рахунок коштів власників житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, отриманих як плата за надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.

 

Громадяни можуть на добровільних засадах здійснювати фінансування заходів з благоустрою території населеного пункту, мікрорайону, кварталу, вулиці або прибудинкової території за місцем проживання.

 

На об’єктах благоустрою забороняється:

 

  • виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов’язковість його отримання передбачена законом
  • самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо;
  • вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг;
  • складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків;
  • самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;
  • встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Національної поліції;
  • влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;
  • випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;
  • здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).

 

Відшкодування збитків за порушення благоустрою

 

Згідно статті 19 закону України «Про благоустрій населених пунктів», збитки, завдані об’єкту благоустрою в результаті порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягають відшкодуванню в установленому порядку.

 

Оцінка завданих збитків проводиться балансоутримувачем у випадках:

 

  • протиправного пошкодження чи знищення елементів благоустрою;
  • пошкодження чи знищення елементів благоустрою при:

 

а) ліквідації аварій на інженерних мережах та інших елементах благоустрою;

б) здійсненні ремонту інженерних мереж;

в) видаленні аварійних сухостійних дерев та чагарників;

г) прокладанні нових інженерних мереж;

ґ) виконанні інших суспільно необхідних робіт.

 

Винна у пошкодженні юридична чи фізична особа відновлює елементи  благоустрою власними силами або за домовленістю з балансоутримувачем перераховує на його рахунок суму відновної вартості.

 

Шкода, завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації, в повному обсязі у розмірах, які визначаються на підставі затверджених методик, розрахунків щодо обрахування шкоди.

 

Порядок визначення відновної вартості об’єктів благоустрою затверджено Постановою Кабінету міністрів України № 826 від 15.06.2006 р. Розмір відшкодування збитків, завданих об’єкту благоустрою, визначається балансоутримувачем за методикою, затвердженою Наказом МінЖКГ № 326 від 03.12.2008 р. Розмір збитків складається з вартості робіт на відновлення об’єкту благоустрою до стану його функціонального використання.

 

Відсутність затверджених органом місцевого самоврядування методик та розрахунків не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому разі шкода компенсується за фактичними витратами, затвердженими рішенням органу місцевого самоврядування на облаштування одного квадратного метра території міста або базової вартості одного квадратного метра землі на відновлення порушеного стану об’єкта благоустрою або довкілля.

 

Благоустрій нових мікрорайонів та території навколо новобудов

 

Згідно закону «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій прибудинкових територій об’єктів нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель та споруд здійснюється за рахунок коштів забудовників (інвесторів). Прийняття в експлуатацію об’єктів нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель чи споруд без проведення комплексного благоустрою відповідної території забороняється.

 

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що забудовники мають долучатися до розвитку інфраструктури населеного пункту. Так, особа, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язана взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на умовах пайової участі.

 

Пайова участь у розвитку інфраструктури полягає у перерахуванні замовником на рахунки відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію. Єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором пайової участі.

 

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури встановлюють органи місцевого самоврядування.

 

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого місцевою радою розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта.

Закон встановлює граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати:

 

  • 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для нежитлових будівель та споруд;
  • 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для житлових будинків.

 

Також забудовник відшкодовує вартість видалених зелених насаджень, розміщених на відведеній під забудову земельній ділянці. Документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, отримані  відповідно до Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, надають право на видалення зелених насаджень, але лише після обстеження земельної ділянки та складання акта обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню.

 

На підставі акта обстеження визначається відновна вартість зелених насаджень, що підлягають  видаленню, яка також сплачується до місцевого бюджету до прийняття об’єкта в експлуатацію. Розмір відновної вартості видалених зелених насаджень зменшується на суму, передбачену проектною документацією на озеленення території.

 

Розміщення МАФів та тимчасових споруд

 

МАФи ,малі архітектурні форми, для більшості міст на сьогоднішній день є однією з актуальних та болючих тем у взаємовідносинах між місцевими підприємцями та міською владою. За багато років проблема з МАФами обросла цілим клубком міських конфліктів та проблем, який містить у собі серед іншого тіньові схеми у видачі дозволів на розташування малих архітектурних форм та корупційну складову. Місцева влада багатьох міст намагалася (і намагається) боротися з торговими кіосками та павільйонами радикальними методами: правоохоронці розганяють їх за незаконну торгівлю, а самі кіоски зносять бульдозерами чи знімають з місць встановлення за допомогою кранів. Підприємці ж усіляко намагаються відстоювати своє право на здійснення підприємницької діяльності і заявляють про незаконне втручання та перешкоджання з боку місцевої влади. В окремих містах владі вдалося приборкати непокірний малий бізнес, але в більшості міст, в тому числі і в столиці, конфлікт перейшов у стадію перманентного протистояння.

 

Насправді ж місцева влада має усі можливості та повноваження для спокійного та безконфліктного врегулювання цієї проблеми. І однією з причин, що заважає їм це зробити є недостатня обізнаність міських чиновників із нормами законодавства та неналежний рівень урегульованості цієї проблеми місцевими нормативно-правовими актами.

 

МАФ чи торговий кіоск?

 

До 2011 р. проблема з МАФами виникала через відсутність на законодавчому рівні визначення поняття «мала архітектурна форма», а на рівні підзаконних актів наведені визначення призводили до їх подвійного трактування та пов’язаних із цим подальших непорозумінь.

 

Після ухвалення у 2001 р. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та внесених наступного року змін до закону «Про благоустрій населених пунктів» все стало однозначним та зрозумілим. Тепер законодавство чітко визначає, що МАФ – це не торговий кіоск, а елемент об’єкту благоустрою (вулиці, парку тощо), такий само як і альтанка, вулична ваза чи місток у парку.

 

Згідно ст.22 закону «Про благоустрій населених пунктів», елементами (частинами) об’єктів благоустрою є:

 

  • покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів;
  • зелені насадження уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах тощо;
  • будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;
  • засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;
  • технічні засоби регулювання дорожнього руху;
  • будівлі та споруди системи інженерного захисту території;
  • комплекси та об’єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади;
  • обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків;
  • малі архітектурні форми;
  • інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

 

В законі наведено визначення МАФу. Мала архітектурна форма – це елемент декоративного чи іншого оснащення об’єкта благоустрою.

 

До малих архітектурних форм належать:

 

  • альтанки, павільйони, навіси;
  • паркові арки (аркади) і колони (колонади);
  • вуличні вази, вазони і амфори;
  • декоративна та ігрова скульптура;
  • вуличні меблі (лавки, лави, столи);
  • сходи, балюстради;
  • паркові містки;
  • огорожі, ворота, ґрати;
  • інформаційні стенди, дошки, вивіски;
  • інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

 

Отже, МАФ – це не торговий кіоск, а лише один із декоративних елементів парку, скверу, площі чи вулиці.

 

Встановлення декоративних елементів на об’єктах благоустрою займається балансоутримувач такого об’єкту (як правило це міське комунальне підприємство) за рішенням власника об’єкта благоустрою, тобто міської ради, з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил. Зрозуміло, що міська рада не має ухвалювати рішення щодо розміщення кожної лавки, декоративної вази чи навісу у скверику. Закон передбачає чітку процедуру: орган місцевого самоврядування за поданням підприємства-балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об’єкта благоустрою комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо на об’єктах благоустрою забороняється.

 

Крім того, обов’язком підприємства –балансоутримувача об’єктів благоустрою є проводити згідно з планами, затвердженими органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об’єктів благоустрою (їх частин) та утримувати ці об’єкти і прилеглу до них територію в належному стані.

 

А як же торгові кіоски? Насправді, вони зовсім не є МАФами. Для них у законодавстві застосовується інше визначення – тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності.

 

Це визначення наведено у ст. 28 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності – одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

 

Цим законом чітко відділено поняття «тимчасових споруд» та МАФів; розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, а Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому Наказом Мінрегіону № 244 від 21.10.2011 р. «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

 

Відповідно до цього Порядку, тимчасові споруди поділяються на:

 

  • пересувні – це споруди, яка не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності;
  • стаціонарні – які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.;
  • типові – це види тимчасових споруд, виконані за проектами повторного використання.

 

Холодильне та інше обладнання, що розміщується поряд з торговим кіоском, не потребує отримання будь-якого дозволу. При цьому, це обладнання має розміщуватися поряд з кіоском, а загальна площа, що воно займає, не може перевищувати 25% площі тимчасової споруди.

 

Для встановлення тимчасової споруди, не залежно від того стаціонарна вона чи пересувна, підприємець повинен отримати Паспорт прив’язки тимчасової споруди. Для отримання Паспорту прив’язки підприємець виготовляє та подає до виконавчих органів:

 

  • схему розміщення тимчасової споруди;
  • ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі (для стаціонарних споруд);
  • схему благоустрою прилеглої території;
  • технічні умови щодо інженерного забезпечення (за необхідності), отримані у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

 

Паспорт прив’язки видається на безоплатній основі органом з питань містобудування та архітектури міської ради у випадку, якщо місце розташування тимчасової споруди відповідає комплексній схемі розміщення таких споруд (у разі її наявності), будівельним нормам, а строк дії Паспорта визначається відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень (плану зонування та детального плану територій).

 

Паспорт прив’язки підлягає реєстрації у відповідному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про тимчасову споруду до містобудівного кадастру

 

Як впорядкувати розміщення МАФів та тимчасових підприємницьких споруд

 

Законодавець передбачав, що органи місцевого самоврядування не мають діяти несистемно чи хаотично в питанні розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

 

Встановлення МАФів, як і інших елементів благоустрою, має здійснюватися комплексно: шляхом проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду. Проектування, будівництво та реконструкція об’єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генплану, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, протипожежних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

 

Підприємства, що є балансоутримувачами об’єктів благоустрою, мають утримувати їх та прилеглу територію в належному стані, виконувати роботи з ремонту цих об’єктів відповідно до затвердженого органом місцевого самоврядування плану. Якщо на території об’єкта благоустрою встановлюється тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, то забезпечення належного утримання прилеглої до тимчасової покладається на власника споруди. Або власник тимчасової споруди може брати пайову участь в утриманні цього об’єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством-балансоутримувачем.

 

Розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення має здійснюватися на основі іншого документа – Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, що розробляється фахівцями на замовлення міської ради.

 

Комплексна схема розміщення тимчасових споруд в межах вулиці (скверу, бульвару, провулку, узвозу, проїзду, площі, майдану тощо), мікрорайону (кварталу), населеного пункту – це текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування ТС, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою. Схема може бути виготовлена як за кошти місцевого бюджету, так і за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

 

Виготовлення такої схеми зробить процес встановлення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності повністю прозорим та зрозумілим як для представників місцевого бізнесу, так і для мешканців міста.

 

Отже, чітке застосування міськими чиновниками термінів «мала архітектурна форма» та «тимчасова споруда» до елементів декору та споруд для здійснення підприємницької діяльності відповідно, комплексний підхід до благоустрою територій, розробка Комплексної схеми тимчасових споруд та належна реєстрація усіх Паспортів прив’язки – є надійним запобіжником від виникнення непорозумінь та конфліктів навколо встановлення кіосків, павільйонів, ларьків тощо в межах міста.

 

Усі перелічені вище заходи, які мають застосувати органи місцевого самоврядування по впорядкуванню розміщення малих архітектурних форм і тимчасових споруд не вирішують задавнену проблему вже встановлених МАФів одномоментно. Відповідно до затвердженого Мінрегіоном Порядку розміщення тимчасових спору, вся документація щодо встановлення таких споруд, видана до набрання чинності цим Порядком, дійсна до закінчення її терміну дії. Так що міста доведеться певний час терпіти незручності від торговельних та інших кіосків, павільйонів, ларьків, що виникли до законодавчого врегулювання цих відносин та внаслідок безгосподарності чи некомпетентності попередників. Саме тому важливо хоча б зараз впорядкувати ці відносини між міською владою, мешканцями міста та бізнесом, щоб усі ці проблеми не вливали на розвиток міста в подальшому.

 

Нові тенденції благоустрою міст

(цей матеріал підготував Андрій Шевчук, міський планувальник)

 

Населення планети зростає, ще більш стрімко зростає частка міського населення. Перед успішними містами стоїть виклик – «як забезпечити якісний розвиток міста та умов проживання у ньому при постійному зростанні мешканців», перед неуспішними –  «як зупинити відтік активних, талановитих мешканців та стати успішним». Одним з інструментів досягнення цієї мети є розвиток міського простору, ефективніший благоустрій.

 

Індустріалізація зробила ХХ століття періодом потужного росту й перебудови міст, намаганням забезпечити усіх мешканців базовими потребами в житлі, побутовими і санітарними умовами, спроби пристосувати їх до масового користування автомобілем у місті. Ті виклики породили реалізацію великої кількості різноманітних просторових концепцій розвитку поселень і, як наслідок, розуміння недоліків, неефективності частини з них, утопічності/нереальності та навпаки успішності окремих підходів.

 

На сьогодні практично доведено:

 

  • жорсткий розподіл міста на монофункціональні зони (будівництво житлових мікрорайонів «спальників») – неефективно, породжує велику кількість проблем;
  • розширення міста через забудову нових територій несе багато ризиків погіршення умов проживання;
  • неможливість усунути автомобільні затори шляхом розширенням вулиць, будівництвом розв’язок тощо, ефект лише короткостроковий;
  • в уже сформованому міському середовищі неможливо задовольнити постійно зростаючий попит на місця для паркування;
  • організація простору впливає на відчуття і поведінку мешканців; місто спроможне спровокувати необхідну місту поведінку через його благоустрій;
  • люди – соціальні істоти, соціалізація необхідна умова розвитку особистостей;

 

І на основі цих знань, з’явилися нові парадигми бачення міського простору – наприклад,  «новий урбанізм», принципи якого враховують позитивні і негативні досвіди минулих практик роботи з урбанізованим середовищем та відповідають засадам економіки сьогодення.

 

Сучасні тенденції благоустрою міст базуються на таких принципах:

 

Доступність

 

Протягом життя усі в певний період належать до маломобільної категорії мешканців чи мають особливі потреби. Щодня маломобільними є близько 30% мешканців (мами з дитячими візками, діти, люди з інвалідністю, мешканці, що захворіли/травмувалися, люди з важким вантажем, люди старшого віку, т.і.) і їм потрібен «дбайливий благоустрій».

 

Забезпечення доступності міського простору, інрафструктури, закладів та сервісів для людей з інвалідністю – можливість ефективнішого розвитку їхнього потенціалу/таланту і, як наслідок, гармонійного життя, повноцінної взаємодії з суспільством, спроможності забезпечувати свої потреби самостійно і більш якісно, ніж це робить держава. І інструментом, що позбавляє величезну частку людей від щоденних незручностей, страждань і генерує нові можливості, є дотримання принципів «універсального дизайну» при формуванні міського середовища.

 

Благоустрій ХХІ століття – це перехід від сегрегативних засобів забезпечення доступності до інклюзивності. Якщо в ХХ столітті засобом доступності був пандус, то в сьогоденні нові будівлі будуються без сходів по рівню землі, а всі вертикальні комунікації за можливості виконуються з похилих поверхонь замість сходів.

 

Відсутність бар’єрів (пониження/ припіднятість) по усіх можливих траєкторіях руху мешканців, елементи тактильного і візуального орієнтування, безшовна бруківка, інклюзивні міські меблі (доступні людям з інвалідністю), наземні пішохідні переходи замість підземних і надземних є нормою благоустрою сучасного міста.

 

Безпека

 

Досягається найперше планувальними засобами, що відповідають закономірностям природньої людської поведінки.

 

Зменшенню рівня злочинності сприяє збільшення кількості людей на вулицях, відкритість та проглядність міського простору.

 

Якісний активний перший поверх будівель (магазини, ресторани, майстерні, студії, салони, тощо), в яких можна отримати різноманітні послуги, зручний благоустрій з достатньою кількістю місць відпочинку сприяють більшому проведенню часу на вулиці. Прозорі вітрини/вхідні двері, відсутність бар’єрів, глухих огороджень, використання літніх приміщень будівель за прямим призначенням через кращу проглядність забезпечують соціальну безпеку.

 

Якщо в минулому столітті основною метою благоустрою було намагання забезпечити якомога вищу швидкість руху транспорту і більшу пропускну здатність «міських доріг», а забезпечення безпеки дорожнього руху покладалося на необхідність безпомилкового ідеального виконання правил дорожнього руху усіма учасниками, жертви сприймалися як невідворотність і результатом був пошук винного порушника, то в ХХІ столітті після наукових відкриттів щодо роботи людського мозку визнається фактор людської суб’єктивності і допустимості помилки. Відомо, що понад 90% ДТП не є випадковим співпадінням, і є наслідком впливу низки взаємопов’язаних факторів, виключивши які, можна зменшити кількості ДТП або його наслідки.

 

Сьогодні задля унеможливлення смертності, зниження рівня травматизму в ДТП, зменшення відчуття небезпеки при пересуванні міста здійснюють управління швидкістю та можливостями маневреності засобами активного дизайну міської інфраструктури. Вулиці мають змінний профіль проїжджої частини в залежності від необхідної функції (зменшення смуг руху між перехрестями і збільшення смуг на перехресті), зменшуються ширини смуг руху, радіусів повороту («дорожна дієта»), використовуються стимулювально-запобіжні засоби (острівки безпеки/розподілу трафіку, малі кільцеві перехрестя, припідняті переходи/перехрестя), засоби покращення видимості (виступи тротуарів, антипаркувальні зони, напрямне освітлення, тощо).

 

Критерієм успішності сучасного міста є забезпечення «нульової смертності» при пересуванні («vision zero»). З кожним роком частка таких міст збільшується. Таку мета ставлять собі навіть найбільші мегаполіси світу, наприклад, Нью-Йорк  за 2 роки використання засобів «активного дизайну» досягнув суттєвого рівня скорочення жертв ДТП, у 2015 році від аварій загинуло менше мешканців ніж в будь-якому з останніх 100 років.

 

Зараз мінімізація заторів на міській магістральній мережі та можливість її безпечного пішого перетину досягається не через загальне розширення ширини дороги і будівництва підземних переходів, що показали себе як неефективні рішення, а за допомогою розумного регулювання інтегрованою світлофорною мережею, що є гнучкою та рівномірно пропорціонує трафік, не даючи можливість його надмірного накопичення на певних перехрестях.

 

Також змінилися принципи функціонального призначення міських вулиць. Якщо в минулому столітті для сполучення основних районів міста між собою магістраллю для швидкого руху великої кількості транспорту обиралася найкоротша/найпряміша вулиця, а сполучення з центром забезпечувалося проходженням магістралей через центр міста, то в наш час практика змінилася – найкортші напрямки віддаються громадському транспорту, велоруху, використовуються як громадський простір, а під швидкий  рух (>30…50км/год)  великій кількості транспорту віддаються огинаючі артерії, по можливості ті, що найменше проходять через активно й щільно забудовану територію.

 

Сприяння комунікуванню

 

Через взаємодію відбувається соціалізація, обмін ідеями. Сучасні міста працюють над створенням міського середовища, що максимально сприяє найширшій взаємодії між мешканцями. Вулиці якими зручно і безпечно рухатися, комфортно прогулюватися. Людиноорієнтовані громадські простори, в яких комфортно перебувати, зустрічатися, працювати, генерувати ідеї.

 

Гуманізації середовища

 

Підвищення рівня відповідальності мешканців за будинок/двір/вулицю/район/ і ,зрештою, міста через розширення зони комфорту від «комфортно лише у власній квартирі» до «комфортно в дворі/вулиці/місті». Через залучення мешканців до процесу дослідження міських процесів і проблем, проектування міського середовища, відкритості прийняття рішень щодо благоустрою.

 

Формування добросусідства через збільшення активності мешканців в межах спільного простору – двору. Винесення паркування за межі двору, збільшення кількості озеленення, створення місць спільної активності мешканців додає затишності, комфортності перебування, а отже збільшує користування спільним простором і взаємодії між співвласниками.

 

Якщо в ХХ столітті значну кількість міських площ, скверів, парків і вулиць планували з метою здійснення ідеологічного/політичного впливу на людей через гіперболізовані габарити, візуально домінуючі монументи, жорстку геометризацію, або  естетизацію, що помітна тільки в плані (фігурні клумби, симетричні доріжки, нівелювання ландшафтом тощо) і, незважаючи на відчуття людей, то сучасна практика благоустрою виходить з вивчення потреб мешканців, дослідження використання простору, формування максимально комфортного середовища для перебування.

 

Пішоходизація

 

Потреба в комфортнішому і безпечнішому міському середовищі, неспроможність інфраструктурно забезпечити високий рівень автомобілекористування, зменшення частки активної фізичної діяльності, потреба в зменшенні впливу на клімат, ефективнішому використанні ресурсів, активізації малого та середнього бізнесу та інше лежить через збільшення частки пішого руху.

 

Від загальнодержавних програм підвищення самостійності і відповідальності підлітків, які з малих років повинні самостійно переміщатися до школи, закінчуючи необхідністю покращення здоров’я та зниженням заторів, виникає потреба якісної і безпечної мережі пішохідних маршрутів. Протягом останніх десятиліть багато уваги приділяється створенню широкої сітки пішохідних доріжок, що пронизують все місто, ведуть до природних та архітектурних надбань, сполучають освітні і медичні заклади. Задля забезпечення безпеки на усіх перетинах з вуличною мережею втілюються заходи заспокоєння руху, влаштовуються простори спільного використання, формуються активні житлові зони.

 

Природність

 

Все частіше розвиток більшості міст відбувається в значній мірі через ущільнюючу забудову в існуючих межах. Міста намагаються ефективно використовувати кожен м2, робити міський простір мультифункціональним. Зростає щільність забудови, розселення, скорочуються площі зелених насаджень. Це породжує потребу в збереження цінного природнього середовища, що збереглося в середмісті та  формуванні нових зелених зон якомога якісно і ефективно. Аборигенні види насаджень, збереження природного ландшафту і сформованої екосистеми з мінімальним втручанням, дозволяє отримати найбільш функціональний і привабливий зелений простір.

 

Внаслідок зростання площі водонепроникних поверхонь та змін клімату міста зіткнулися з проблемою паводків і затоплень. Задля зниження підтоплень міста активно використовують зміну системи водовідведення засобами регулювання дощового стоку, що орієнтовані на його максимальне затримання в місцях випадання опадів (вода з тротуарів зливається на найближчий газон), влаштування водопроникного покриття під паркувальними місцями (решітчасте мощення), підземних перехоплюючих резервуарів під покриттями і зеленими зонами тощо.

 

Ідентичність

 

Сьогодні «міський благоустрій» стає інструментом прояву ідентичності міста, чуттєвою і естетичною часткою його бренду, туристичною візитівкою. Тому більшість сучасних міст мають власні «стандарти благоустрою», у яких поміж стандартних принципів забезпечення комфорту внесені цінні унікальні практики, властиві даному поселенню, що краще відображають історичну, географічну чи ресурсну складову. Це може бути зреалізовано через використання рідкісних порід каміння в мощенні громадських просторів, технічних смуг хідників, спеціальних бордюрних каменів, індивідуальних вуличних меблів, елементів навігації, тощо.


 

 

Поводження з побутовими відходами

 

Україна тоне у смітті. Обсяги накопичення відходів, кількість полігонів і звалищ для їх захоронення постійно збільшуються, погіршується санітарний стан населених пунктів.

 

За офіційними даними, в Україні накопичено близько 36 млрд. тонн відходів, або більш як 50 тис. тонн на 1 кв. кілометр території. Загальний обсяг накопичення небезпечних відходів становить близько 1,6 млрд.тонн.

 

В Україні, за 2015 рік захоронено на полігонах та сміттєзвалищах 35,67 млн. м3 або 6,96 млн.т. побутових відходів. Перероблено 1,9 млн. м3, що становить близько 5,1 % від загального обсягу вивезених побутових відходів. При цьому 99,8% обсягів перероблення припадає на місто Київ. Відсортовано 1% вивезених побутових відходів. Решта зібраних відходів, 93,9% перевозиться на захоронення на полігони (сміттєзвалища). При цьому, не доїжджає до місць захоронення 424,2 тис. м3 сміття.

 

Охоплено послугами з вивезення побутових відходів 81,3% населення. У сільській місцевості, там де переважає приватна забудова – 54,9%. Найбільший показник охоплення послугою у Дніпропетровській області – 92,8%, Харківській області – 91,5%. Найгірший у Одеській– 56,3%, Чернівецькій– 55,8%, Закарпатській- 54,3%, областях.

 

Найнижчий рівень охоплення послугами у приватному секторі у Дніпропетровській області -34,5%, Тернопільській – 34,9% та Сумській– 40,4% областях.

 

Базовим законодавчим актом, що визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України є закону України «Про відходи».

 

Згідно ст.1 цього Закону, відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

 

Найчастіше побутові відходи називають ТПВ – твердими побутовими відходами. Однак ТПВ – це лише одна із складових побутових відходів.

 

Згідно із визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України «Про відходи»:

 

  • побутові відходи – відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.
  • тверді відходи – залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням;
  • відходи, що утворюються у будинку за відсутності централізованого водопостачання та каналізації і зберігаються у вигрібних ямах;

 

Пояснення термінів «ремонтні відходи» та «великогабаритні відходи» наведено у Постанові Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 р. «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів»:

  • ремонтні відходи – це залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, що утворилися під час проведення у житловому будинку, окремій квартирі, будинку громадського призначення капітального та поточного ремонту, перепланування, переобладнання, прибудови тощо;
  • великогабаритні відходи – це тверді відходи, розміри яких перевищують 50 x 50 x 50 сантиметрів, що не дає змоги розмістити їх у контейнерах об’ємом до 1,1 куб. метра;

 

У тій же постанові виділяється ще один вид відходів – небезпечні відходи у складі побутових відходів» – це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках і мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть творити значну небезпеку для навколишнього природного середовища або здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними

 

Так само багато хто помилково вважає, що поводження зі сміттям полягає у їх вивезенні до сміттєзвалища – полігону із захоронення побутових відходів. Насправді, процес поводження з відходами є складним і передбачає послідовне здійснення ряду операцій. Це також відображено у самому визначенні терміну, наведеному в законі «Про відходи»: поводження з відходами – дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

 

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами належить визначено законами «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про відходи».

 

Згідно статті 26 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції місцевих рад відноситься:

 

  • надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, у тому числі місць чи об’єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;
  • вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства;
  • визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

 

Згідно статей 30 та 33 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень виконавчих комітетів місцевих рад відноситься:

 

  • вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів;
  • затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
  • затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;
  • визначення території для розміщення відходів;
  • здійснення контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності у сфері поводження з відходами;
  • здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з побутовими та виробничими відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.

 

Згідно статті 21 закону України «Про відходи», органи місцевого самоврядування мають забезпечити:

 

  • виконання вимог законодавства про відходи;
  • розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів;
  • організацію збирання і видалення побутових відходів;
  • затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням;
  • вжиття заходів для стимулювання суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами;
  • вирішення питань щодо розміщення на своїй території об’єктів поводження з відходами;
  • здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території;
  • ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів;
  • сприяння роз’ясненню законодавства про відходи серед населення, створення необхідних умов для стимулювання залучення населення до збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини;
  • надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об’єктів для зберігання та захоронення відходів;
  • надання дозволів на будівництво або реконструкцію об’єкта поводження з відходами на відповідній території селища або міста;
  • надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об’єктів для зберігання та захоронення відходів, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю;
  • здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами відповідно до закону та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.

 

Не зважаючи на те, що повноваження органів місцевого самоврядування охоплюють практично усі операції поводження із побутовими відходами, проте вплив на формування цін / тарифів місцева влада має лише в частині їх вивезення.

 

Згідно закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

 

Згідно закону «Про відходи», послуга з вивезення побутових відходів – це збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування.

 

Закон «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що послуга з вивезення побутових відходів відноситься до тієї групи послуг, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

 

До 2012 року вивезення побутових відходів включало в себе і операції з перероблення, утилізації, знешкодження та захоронення. Відповідно, затверджений органами місцевого самоврядування тариф визначав вартість усього процесу поводження з відходами – від збирання до захоронення на сміттєзвалищі.

 

Але у жовтні 2012 р. Верховна Рада України ухвалює закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання у сфері комунальних послуг», яким передбачено передати функції регулювання ринку перероблення та захоронення побутових відходів Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України (НКРЕКП). Цим же законом послугу із захоронення віднесено до природних монополій, а перероблення – до діяльності на суміжних ринках. А закон «Про природні монополії» чітко визначає, що діяльність суб’єктів природних монополій, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

 

Тут законодавець припускається помилки – не вносить відповідні зміни до закону «Про ліцензування…». Відповідно, перероблення та захоронення відходів мали підлягати ліцензуванню, а в переліку видів господарської діяльності, які ліцензуються, ці послуги не зазначили. В результаті, жоден орган не мав повноважень ні розробляти ліцензійні умови, ні затверджувати тарифи на перероблення та захоронення відходів.

 

Ця помилка законодавця призвела до зупинки діяльності усіх нечисленних сміттєпереробних підприємств України. Виправили її лише через 4 роки, під час ухвалення наприкінці 2016 р. закону про НКРЕКП.

 

Тепер регулюванням ринків захоронення та перероблення побутових відходів займається Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

 

4 квітня 2017 р. Постановою НКРЕКП № 467 було затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів.

 

25 травня 2017 р. Постановою НКРЕКП № 683 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перероблення побутових відходів.

 

Згідно Постанови, Національна комісія здійснює ліцензування господарської діяльності з захоронення побутових відходів у разі, якщо суб’єкт господарювання провадить (або має намір провадити) діяльність з захоронення побутових відходів для населених пунктів з чисельністю населення понад 100 тисяч осіб (сукупно) та/або суб’єкт господарювання провадить (має намір провадити) діяльність з захоронення побутових відходів на об’єктах (полігон/звалище) з потужністю понад 50 тисяч тонн або 200 тисяч метрів кубічних побутових відходів на рік.

 

При провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких технологічних вимог:

  • земельна ділянка та засоби провадження діяльності з захоронення побутових відходів, які розміщені в місці провадження діяльності, наявні у здобувача ліцензії (ліцензіата) на праві власності, господарського відання, користування або використовуються/експлуатуються на іншій законній підставі;
  • наявності виробничо-технічної бази, необхідної для експлуатації об’єктів, споруд, засобів механізації, призначених для захоронення побутових відходів;
  • дотримуватися показників якості надання послуг з захоронення побутових відходів;
  • приймати на захоронення побутові відходи (крім рідких побутових відходів та небезпечних відходів у складі побутових відходів);
  • приймати промислові відходи IV класу небезпеки лише для використання їх як ізолювального матеріалу;
  • приймати залишок побутових відходів після їх перероблення;
  • не приймати побутові відходи, якщо вони змішані з іншими видами відходів;
  • вести окремий облік прийнятих побутових відходів, промислових відходів IV класу небезпеки, інших відходів;
  • вести радіометричний контроль усіх відходів, які приймаються;
  • місце провадження діяльності має бути захищеним від затоплення зливовими та талими водами з вище розташованих земельних масивів (ділянок);
  • забезпечити непотрапляння/непроникнення фільтрату у підземні та поверхневі води;
  • провадити зволоження полігона/звалища у пожежонебезпечні періоди;
  • здійснювати рекультивацію черги полігону/звалища та полігона/звалища після їх закриття;
  • здійснювати дегазацію полігона/звалища;
  • здійснювати контроль за станом підземних вод, водойм, атмосферного повітря, ґрунтів і рослин, за шумовим забрудненням у зоні можливого негативного впливу місця провадження діяльності;
  • унеможливлювати несанкціоноване потрапляння осіб на місце провадження ліцензованої діяльності.

 

Також ліцензіати повинні забезпечити наявність:

 

  • контрольно-пропускного пункту, автомобільних ваг, приладів радіометричного контролю, контрольно-дезінфікуючої зони, огорожі – до 1 січня 2018 р.;
  • гідротехнічних споруд від затоплення зливовими та талими водами, протифільтраційного екрану з коефіцієнтом фільтрації води не більше 10-9 м/с, дренажної системи для збирання та відведення фільтрату, проекту рекультивації кожної черги полігона/звалища та проекту рекультивації полігона/звалища після їх закриття – до 1 січня 2019 р.
  • системи збирання та вилучення біогазу – до 1 січня 2020 р.

 

Згідно постанови НКРЕКП № 683 від 25.05.2017 р., ліцензуванню господарської діяльності з перероблення побутових відходів підлягають суб’єкти господарювання, які провадять (мають намір провадити) діяльність з перероблення побутових відходів для населених пунктів з чисельністю населення понад 100 тисяч осіб (сукупно), та/або діяльність з перероблення побутових відходів на об’єктах з потужністю понад 50 тисяч тонн побутових відходів на рік.

 

При цьому ліцензіат повинен дотримуватися таких технологічних вимог:

 

  • мати на праві власності, користування або концесії земельну ділянку та засоби провадження господарської діяльності;
  • мати виробничо-технічну базу, необхідну для експлуатації обладнання, устаткування, споруд, призначених для перероблення побутових відходів;
  • забезпечувати показники якості надання послуги з перероблення побутових відходів;
  • переробляти рідкі побутові відходи окремо від твердих побутових відходів (не поширюється на термічне перероблення (спалювання) побутових відходів);
  • здійснювати виробництво електричної та/або теплової енергії при термічному переробленні (спалюванні) побутових відходів;
  • вести радіометричний контроль відходів, які приймаються;
  • вести облік виробленої теплової та/або електричної енергії, отриманої вторинної сировини;
  • вести облік проданої побічної продукції;
  • вести окремо облік залишків побутових відходів та облік інших відходів, утворених у процесі перероблення побутових відходів (наприклад, зола електрофільтрів);
  • забезпечити складування вторинної сировини окремо від прийнятих побутових відходів;
  • забезпечити непотрапляння/непроникнення фільтрату у процесі компостування в підземні та поверхневі води;
  • здійснювати дегазацію у процесі біологічного перероблення органічної складової побутових відходів;
  • доставляти залишки побутових відходів та інші відходи, утворені у процесі перероблення побутових відходів, на об’єкти поводження з побутовими відходами;
  • здійснювати контроль за станом підземних вод, водойм, атмосферного повітря, ґрунтів і рослин та шумовим забрудненням у зоні можливого негативного впливу місця провадження господарської діяльності;
  • унеможливлювати несанкціоноване потрапляння осіб на місце провадження ліцензованої діяльності.

 

На жаль, ці ліцензійні умови не містять конкретних показників, наприклад, щодо глибини переробки. Проте, навіть у такому вигляді вони містять багато позитиву: усі відходи перед захороненням мають пройти через сортування (одна з технологічних операцій процесу перероблення), в результаті якого відбирається те, що можна використати повторно (вторинна сировина) або спалити з метою отримання енергоресурсу. Перед тим все зважуються, усі відокремлені частини мають обліковуватися. На захоронення на полігонах можна відправляти лише відсортовані відходи (вимога Ліцензійних умов з захоронення). Тобто, кількість сміття на звалищах має рости повільніше. Тим більше, що згідно закону «Про відходи», з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, з 1 січня 2018 р. року захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів забороняється.

 

Вивезення побутових відходів.

 

Перед відправленням на перероблення та захоронення вже перероблених залишків, побутові відходи мають бути зібрані від населення та підприємств, установ і організацій та вивезені до місця їх переробки. Організація цих процесів поводження з відходами та встановлення тарифів на здійснення такої діяльності повністю покладається на органи місцевого самоврядування.

 

Побутові відходи є об’єктом права власності. Згідно закону «Про відходи», виробником відходів є фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів. Суб’єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава. Територіальні громади є власниками відходів,  що утворюються на об’єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (безхазяйні відходи). Суб’єкти права власності володіють, користуються і розпоряджаються відходами в межах, визначених законом.

 

Ст. 15 закону України «Про відходи» визначає певні зобов’язання на громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері поводження з відходами, зокрема:

 

  • дотримуватися вимог Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами;
  • вносити в установленому порядку плату за користування послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів;
  • виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

 

Згідно закону України «Про житлово-комунальні послуги», вивезення побутових відходів відноситься до житлово-комунальних послуг і за функціональним призначенням може бути як окремою комунальною послугою (ст. 1, ч.1 ст. 13), так і складовою послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (ч.2 ст. 13).

 

Пункт 3 ст. 20 закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов’язує споживача житлово-комунальних послуг укласти договір на надання таких послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

 

Як зазначалося вище, визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами відноситься до виключної компетенції місцевої ради (ч.55 ст. 26 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

 

Порядок проведення конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 16 листопада 2011 р. № 1173 «Питання надання послуг з вивезення побутових відходів». Згідно цієї Постанови, переможець конкурсу визначається виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на певній території населеного пункту, про що підписує договір із місцевою радою. Типовим договором на надання послуг із вивезення побутових відходів на певній території міста, який є додатком 2 до Постанови КМУ № 1173, передбачено, що виконавець зобов’язаний надавати послуги вивезення твердих, великогабаритних, ремонтних, рідких відходів, небезпечних відходів у складі побутових відходів згідно з графіком.

 

Графік надання послуг з вивезення побутових відходів замовник (місцева рада) та виконавець послуг узгоджують під час укладання договору про надання послуг, виходячи з потреби споживача, норм надання та якості послуг.

 

Збирання та перевезення побутових відходів здійснюються спеціально обладнаними для цього транспортними засобами. Вивезення побутових відходів здійснюється відповідно до схеми санітарного очищення населених пунктів із забезпеченням роздільного збирання побутових відходів. Під час надання послуг з вивезення побутових відходів великогабаритні та ремонтні відходи у складі побутових відходів вивозяться окремо від інших видів побутових відходів.

 

Небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також повинні відокремлюватися на етапі збирання чи сортування і передаватися споживачами та виконавцями послуг з вивезення побутових відходів спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

 

Обсяг надання послуг розраховується на підставі норм, затверджених органом місцевого самоврядування. Зазначені норми переглядаються один раз на п’ять років. У разі коли норми не затверджено органом місцевого самоврядування, застосовують мінімальні норми, встановлені Кабінетом Міністрів України.

 

Критерієм якості послуг є дотримання графіка вивезення побутових відходів (за винятком настання обставин  непереборної сили), погодженого  з органом місцевого самоврядування та вимог стандартів, нормативів, норм, порядків, визначених Правилами вивезення побутових відходів.

 

Плата за надані послуги нараховується щомісяця відповідно до умов договору і тарифів. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення даних про:

 

  • об’єм побутових відходів (окремо для твердих, великогабаритних, ремонтних, рідких; у разі роздільного збирання твердих відходів – окремо для кожного виду побутових відходів як вторинної сировини);
  • тарифи на надання послуг;
  • суму, що підлягає сплаті.

 

Правила надання послуг з вивезення побутових відходів, що визначають механізм надання суб’єктами господарювання незалежно від форми їх власності послуг з вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах регламентуються Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 р. № 1070. Додатками до цієї Постанови є:

 

  • Типовий договір про надання послуг з вивезення побутових відходів;
  • Мінімальні норми надання послуг із вивезення побутових відходів;
  • Розрахунок обсягу і вартості послуг з вивезення побутових відходів

 

Формування тарифу на послугу вивезення побутових відходів

 

Виконавчі комітети місцевих рад ухвалюють рішення про встановлення тарифу на послугу з вивезення побутових відходів на основі розрахунку економічно обґрунтованих витрат, здійснених виконавцями таких послуг. Детально порядок встановлення вартості послуг з вивезення відходів регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів». До тарифу на вивезення також включається вартість перероблення та захоронення побутових відходів, що встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – для ліцензіатів НКРЕКП, або рішенням виконкомів місцевих рад – для суб’єктів господарювання, що не підпадають під дію ліцензійних умов.

 

Загалом, для налагодження процесу вивезення побутових відходів та встановлення обґрунтованого тарифу, органи місцевого самоврядування мають ухвалити ряд послідовних рішень:

 

  • Розробити та затвердити Схему санітарного очищення населеного пункту, що містить систему роздільного збирання побутових відходів, схему розміщення контейнерних майданчиків, види, об’єм та кількість контейнерів на кожному із майданчиків, періодичність вивезення відходів і т.д.
  • Затвердити норми надання послуг з вивезення побутових відходів
  • Визначити території для перероблення та розміщення (захоронення) відходів
  • Визначити виконавців послуг із перероблення та захоронення відходів.
  • Встановити, що вивезення побутових відходів є окремою послугою (окремою від послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), виконавці якої визначаються на конкурсних засадах.
  • Визначити та затвердити норми накопичення побутових відходів на одну особу.
  • Шляхом проведення конкурсу визначити виконавців послуг з вивезення побутових відходів на певній території.
  • Оголосити та провести конкурс на визначення виконавців послуг з вивезення побутових відходів.
  • Встановити тариф на надання послуги з вивезення побутових відходів на основі розрахунків, поданих виконавцем послуг.
  • Здійснювати контроль за наданням послуг.

 

Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх надання, орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на надання цих послуг.

 

Роздільне збирання побутових відходів

 

Ще у лютому 2010 року набув чинності закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами». Завдяки цьому нормативно-правовому акту, у законі України «Про відходи» з’явилася Стаття 35-1. «Вимоги щодо поводження із побутовими відходами», якою запроваджено роздільне збирання побутових відходів. Так, згідно норм цієї статті:

 

  • роздільне збирання побутових відходів здійснюється їх власниками згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів
  • великогабаритні та ремонтні відходи у складі побутових відходів мають збиратися окремо від інших видів побутових відходів.
  • небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування та передаватися спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.
  • під час обрання органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями схеми санітарного очищення перевага надається пропозиціям, що передбачають більший ступінь перероблення чи утилізації побутових відходів.
  • під час проектування житлових будинків, громадських, виробничих, складських та інших споруд передбачаються будівництво та облаштування контейнерних майданчиків для роздільного збирання і зберігання побутових відходів, урн для побутових відходів.

 

Згідно Методики роздільного збирання побутових відходів, затвердженої Наказом Мінрегіону № 133 від 01.08.2011 р. (зареєстровано в Мінюсті 10.10.2011 р.), роздільне збирання – це збирання побутових відходів за окремими компонентами, включаючи сортування побутових відходів, з метою подальшого перероблення та утилізації. Роздільне збирання побутових відходів здійснюється з метою зменшення їх кількості, що захоронюється на полігонах побутових відходів, одержання вторинної сировини та вилучення небезпечних відходів, що є у складі побутових відходів, поліпшення екологічного стану довкілля.

 

Ця Методика поширюється на суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють діяльність, пов’язану з вивезенням побутових відходів. Також положення цієї Методики застосовуються під час розроблення схем санітарного очищення населених пунктів, місцевих програм поводження з побутовими відходами, виконання техніко-економічних  обґрунтувань впровадження сучасних технологій поводження з побутовими відходами.

 

Технологічні схеми роздільного збирання побутових відходів визначаються органами місцевого самоврядування з урахуванням річної норми надання послуг з вивезення побутових відходів, складових, що входять до побутових відходів, потреби у вторинних енергетичних та матеріальних ресурсах, органічних добривах, економічних факторів та інших вимог.

 

Роздільне збирання твердих побутових відходів здійснюється за компонентами, що входять до їх складу:

 

  • органічна складова побутових відходів, що легко загниває;
  • папір та картон;
  • полімери;
  • скло;
  • побутовий металобрухт;
  • текстиль;
  • дерево;
  • небезпечні відходи у складі побутових відходів;
  • кістки, шкіра, гума.

 

Роздільне збирання ТПВ впроваджується поетапно, зокрема на першому етапі – шляхом проведення експериментів з роздільного збирання ТПВ в окремих районах населеного пункту з використанням різних технологічних схем з метою визначення найбільш ефективної та прийнятної для даного населеного пункту.

 

До відходів як вторинної сировини належать відходи, що можуть бути використані у промисловості як вторинна сировина або з яких можна безпосередньо виготовити продукти, що знайдуть своє застосування: папір, картон, скло, полімери, побутовий металобрухт, а також органічну складову побутових відходів.

 

Для роздільного збирання ТПВ використовують такі технологічні схеми:

 

  • технологічна схема 1 – на два контейнери;
  • технологічна схема 2 – на три контейнери;
  • технологічна схема 3 – на чотири контейнери;
  • технологічна схема 4 – на п’ять контейнерів.

 

При організації роздільного збирання ТПВ за технологічною схемою 1 встановлюють два контейнери. Перший контейнер – блакитного кольору з написом “Вторинна сировина” – призначений для збирання відходів як вторинної  сировини, окрім органічної складової побутових відходів. Другий контейнер – сірого кольору – призначений для збирання решти змішаних відходів.

 

Технологічна схема 1 передбачає централізоване перевезення зібраних окремо в одному контейнері відходів як вторинної сировини на підприємства сортування або перероблення твердих побутових відходів.

 

Технологічну схему 2 використовують у разі, коли один з видів відходів як вторинної сировини не потребує додаткового оброблення і може бути окремо вивезений безпосередньо на об’єкти перероблення. Вона передбачає роздільне збирання в одному контейнері одного певного виду відходу як вторинної сировини, у другому контейнері – інших відходів як вторинної сировини; у третьому контейнері – змішаних відходів. Наприклад, за технологічною схемою 2 на контейнерному майданчику встановлюють:

 

  • один контейнер для збирання одного певного виду відходу як вторинної сировини, зокрема: або жовтий контейнер з написом “Полімери” для збирання полімерних відходів; або зелений контейнер з написом “Скло” для збирання скла; або синій контейнер з написом “Папір” – для збирання паперу;
  • один контейнер блакитного кольору з написом “Вторинна сировина”, призначений для збирання інших відходів як вторинної сировини;
  • один контейнер сірого кольору, призначений для збирання змішаних відходів.

 

Технологічну схему 3 використовують у разі, коли окремі два види відходів як вторинної сировини не потребують додаткового оброблення і можуть бути окремо вивезені безпосередньо на об’єкти перероблення.

 

За технологічною схемою 4 роздільне збирання ТПВ здійснюється в окремі контейнери, розміщені на контейнерному майданчику.

 

Впровадження роздільного збирання ТПВ має супроводжуватись проведенням постійної агітаційної роботи щодо безпечного поводження з ТПВ та необхідності свідомої активної участі усіх верств населення у впровадженні роздільного збирання компонентів ТПВ.

 

Основними етапами агітаційної роботи щодо безпечного в санітарно-епідемічному та екологічному відношенні поводження з ТПВ та свідомої участі громадськості у роздільному збиранні ТПВ є етап інформування, етап переконання та етап нагадування.

 

 

Агітаційна робота включає:

 

  • розробку та творче втілення агітаційних матеріалів (друкованої та аудіо-, відеопродукції, постерів, листівок тощо);
  • розробку та складання методичних матеріалів з екологічного та гігієнічного виховання;
  • виготовлення та тиражування друкованої продукції: листівок, брошур, методичних матеріалів, літератури для дітей;
  • методичну роботу з підготовки спеціалістів з виховання громадськості;
  • розміщення агітаційних матеріалів на громадському транспорті, тарі та упаковці, зовнішній та транзитній рекламі;
  • агітацію та навчання у засобах масової інформації – на телебаченні, радіо та у пресі;
  • навчання та агітацію за місцем проживання;
  • роботу з громадськістю;
  • організацію і проведення масових заходів.

 

Небезпечні побутові відходи

 

Більшість із нас, почувши термін «небезпечні відходи», одразу уявляють собі якісь іржаві бочки із невідомими хімікатами, що зберігаються на покинутому складі або насипані гори якоїсь невідомої речовини біля хімічних заводів, що є відходами їх виробничого циклу. Хтось згадає про кольоровий дим із височезної труби величезного комбінату. Переважно саме такі картинки нам малюють телеканали та інші медіа у прив’язці із цим терміном. На жаль, надзвичайно невелика кількість людей знають, що ми, пересічні мешканці, також завалюємо довкілля небезпечними відходами. Йдеться про речі, які вже стали звичними для нашого побуту. У переважній більшості помешкань давно використовуються енергозберігаючі лампочки, у нас є безліч електронних  приладів, які працюють на батарейках та акумуляторах – годинники, мобільні телефони, фотоапарати, дитячі іграшки… що завгодно. Відпрацювавши свій термін, усі ці лампочки та джерела живлення потрапляють до сміттєвих баків. І, на жаль, мало хто знає, що енергозберігаючі лампочки містять у своєму складі від 5 до 65 міліграмів парів ртуті, а батарейки та акумулятори – важкі метали: свинець, нікель, кадмій і також ртуть. І найгірше те, що значна частина цих небезпечних речовин виділяються у повітря та ґрунт не на далекому сміттєзвалювальному полігоні, а ще в контейнерних майданчиках, які знаходяться у безпосередній близькості до прибудинкових територій, а часом, в порушення усіх санітарних норм, прямо під під’їздом. Попри запевняння виробників про незначний вміст ртуті у таких лампах, навіть мізерні її дози можуть викликати гострі фізичні та психічні розлади. Крім того, ртуть яка міститься в енергоощадних лампах знаходиться в газоподібному стані, що унеможливлює її збір. Величина гранично допустимої концентрації ртуті для житлових приміщень, що може призвести до тяжких хронічних захворювань, коливається від 0,001 до 0,005 міліграм на 1 кубічний метр повітря. Як ви думаєте, яка ймовірність розбиття лампочки, яку закинули в сміттєвий бак? При тому, що лише одна розбита ртутовмісна лампа забруднює парами ртуті тисячі кубічних метрів повітря, а одна пальчикова батарейка, окислюючись під впливом погодних умов (сонце, дощ, зміна температури повітря), насичує шкідливими важкими металами до 20 квадратних метрів ґрунту. Згідно Державних санітарних норм, при температурі повітря +5 і вище сміттєві баки мають вивозитися щодня. На жаль, у багатьох містах ця норма ігнорується – вивозити щодня буде дорого, а на підвищення тарифів населення реагує вкрай негативно. Відповідно, чим довше такі відходи знаходяться біля будинків – тим більшу шкоду вони наносять здоров’ю їх мешканців. Це небезпека, яку ми створюємо самі. І найгірше те, що ми про неї навіть не знаємо або просто не хочемо помічати. Так зручно. Ми так звикли. Ми, як і 20-30 років тому, виносимо сміттєві пакети до сміттєвих баків і вважаємо все інше проблемами міської влади чи компаній, що вивозять сміття. Проте, світ змінився. Суттєво змінився наш побут. Потрібно змінювати свої звички та поведінку у поводженні з відходами, адже їх склад став суттєво іншим.

 

За останні десятиліття морфологічний склад сміття змінився суттєво. Раніше у сміттєвих пакетах не було пластику, майже не було скла, та й самих сміттєвих пакетів не було. Електроніка служила десятиліттями, її ремонтували і навіть після остаточної поломки в більшості розбиралася на запчастини.

 

Зараз кількість електронних приладів у нашому побуті постійно зростає в геометричній прогресії, вони стають все доступнішими та масовими у використанні. Вони перестають бути цінними, їх можна часто змінювати на більш нові та сучасні, навіть не дочекавшись закінчення терміну експлуатації попередніх. Кількість батарейок та акумуляторів у кожному помешканні обчислюється десятками, а лампочки розжарювання переважна більшість вже давно замінили на енергозберігаючі. І майже все це, відпрацювавши свій термін експлуатації (або визначений нами термін до «морально старіння») потрапляє до смітників.

 

Обсяги таких відходів по Україні вражають. По всій країні населення використовує близько 100 мільйонів мобільних засобів зв’язку, щороку до нас імпортується сотні тисяч комп’ютерів, десятки мільйонів елементів живлення (батарейок). Ці дані підтверджуються як висновками всеукраїнських екологічних організацій, так і небагатьма проведеними соціологічними дослідженнями.

 

Але батарейки та ртутовмісні енергозберігаючі лампи – далеко не вся небезпека, яку ми викидаємо у сміття. Згідно Класифікатора відходів, який розроблено Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України та Науково-дослідним економічним інститутом Мінекономіки України, до небезпечних відносяться такі компоненти комунальних (побутових) відходів: розчинники, кислоти, фотохімічні препарати, пестициди, люмінесцентні лампи та інші ртутовмісні відходи, нехарчові олії та жири, фарби, лаки, чорнила, клеї та смоли, миючі засоби, які містять небезпечні речовини, деякі види медикаментів, батареї свинцеві, нікелево-кадмієві, ртутовмістні, акумулятори, в тому числі нестандартних розмірів, що використовуються в годинниках (в т.ч. наручних) мобільних телефонах і смартфонах, кишенькових і портативних комп’ютерах, радіостанціях, фото та відео апаратурі, іграшках тощо. Куди це все дівається в масштабах України? Важко навіть уявити, скільки відходів побутової хімії викидається в загальнодержавному масштабі.

 

Найбільш дивним є те, що відповідь на питання що робити з цим масивом небезпечних побутових відходів було знайдено і закріплено на законодавчому рівні ще у лютому 2010 року: небезпечні відходи у складі побутових відходів мають збиратися окремо. Протягом наступного, 2011 року, Кабінетом Міністрів та профільними міністерствами були розроблені та ухвалені усі необхідні постанови, накази, методичні рекомендації для впровадження цих законодавчих норм:

 

  • Постанова КМУ № 541 від 25.05.2011 р. змінює правила надання послуг з вивезення побутових відходів відповідно до вимог закону, затверджує типовий договір надання послуг з вивезення побутових відходів, визначає мінімальні норми надання послуг з вивезення відходів (в т.ч. небезпечних) на одну людину, надає порядок розрахунку обсягу і вартості послуг.
  • Постанова КМУ № 1173 від 16.11.2011 р. визначає порядок проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів, встановлює зазначає серед кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу, зокрема наявність в учасника достатньої кількості спеціально обладнаних транспортних засобів для збирання та перевезення побутових відходів, в т.ч. небезпечних у складі побутових відходів.
  • Наказом Мінрегіонбуду № 133 від 01.08.2011 р. затверджено Методику роздільного збирання побутових відходів, яка передбачає відокремлення небезпечний відходів від решти побутових на етапі їх збирання.
  • Наказом МОЗ № 145 від 17.03.2011 р. затверджено нові Державні санітарні норми та правила утримання населених пунктів, які також зобов’язують здійснювати роздільне збирання побутових відходів, включаючи небезпечні відходи у їх складі.

 

Стан впровадження усіх цих законодавчих норм кожен може оцінити самостійно.

 

Не зважаючи на те, що проблема відокремленого збирання небезпечних відходів, з рештою як і роздільного збирання в цілому, має загальнодержавний характер, вирішенням її повинні займатися в першу чергу органи місцевого самоврядування. Згідно Законів України «Про відходи» та «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відноситься до виключної компетенції місцевих рад. До повноважень виконавчих органів місцевих рад належить вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, а також здійснення контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності у сфері поводження з відходами. Місцеві ради визначають виконавців послуг з вивезення відходів, а виконкоми розробляють технологічну схему роздільного збирання побутових відходів, затверджують схеми санітарно очистки населених пунктів,  встановлюють тарифи на збирання та вивезення сміття, проводять роз’яснювальну роботу серед населення. Точніше, мають це роботи згідно законів.

 

Реалії ж зовсім інші: в Україні на сьогодні лише набирають обертів переважно громадські ініціативи власними силами забезпечити збирання окремих компонентів небезпечних побутових відходів, переважно це батарейки та акумулятори. В останні роки в містах стали з’являтися пункти утилізації, куди громадяни можуть віддати відпрацьовані джерела живлення, встановлюють спеціальні скриньки і в деяких організаціях. Потім їх відправляються на переробку на завод «Аргентум» чи навіть до Франції. Лише в окремих містах місцева влада спробувала налагодити збирання від населення ртутовмісних ламп, але з різних причин ці акції, на жаль, не стали системними. Проводилися в Україні і кілька громадських акцій по збору від населення відпрацьованих енергозберігаючих ламп, проте і вони були разовими. Вирішення проблеми із небезпечними побутовими відходами, не зважаючи на наявність законодавчого регулювання, зависла в повітрі. А тим часом їх накопичення продовжує зростати…

 

Сергій ПІНЧУК

експерт Інституту Політичної Освіти, експерт РПР, Голова Координаційної ради громадського об’єднання «Рада реформ Рівного»

ПАРТНЕРИ

Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image