Про статус депутатів

СТАТУС ДЕПУТАТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

4.04.2018

Разом з здобуттям Незалежності України, одразу розпочалося створення системи місцевого самоврядування. З’явилося поняття «місцевий депутат», «депутат місцевої ради», яке виокремилося від поняття «народний депутат», що до цього вживалося по відношенню до депутатів на всіх рівнях. Таким чином, замість «страни советов», в якій від сільради до Верховної Ради СРСР всі були народними депутатами, в Україні чітко розділилися ці два різних поняття. І хоча слово «депутат» спільне і там, і там, але різниця більш ніж суттєва. Народними депутатами залишилися тільки депутати Верховної Ради України. Натомість на рівні громади, а також на районному та регіональному, депутатів назвали «місцевими». Нажаль спільне слово «депутат» все ж таки створює проблеми в розумінні різниці, а тому багато виборців, кандидатів в депутати та навіть самі депутати, не розуміють особливої різниці. Більше того, спільність залишилася навіть в Кримінальному кодексі, про це піде мова далі.

Станом на сьогодні, в Україні близько 150 тис. депутатів місцевих рад. Найбільше депутатів в сільських та селищних радах, адже в кожній, навіть найменшій сільраді, обирається щонайменше 12 депутатів. Також до місцевих депутатів відносяться всі депутати всіх районних та міських рад, а це ще значна чисельна прибавка в «депутатській армії». Крім того, в окремих великих містах є також депутати районних рад, ну і в усіх областях, окрім Донецької та Луганської, ще обрано депутатів обласної ради. Також останнім часом з’явилося поняття «об’єднана громада», там теж обирають депутатів і вони також мають статус «місцевий».

Таким чином, 150 тис. депутатів місцевих рад працюють по всій території  України в своїх місцевих громадах та повинні представляти, захищати та просувати інтереси виборців своїх територій. До речі, з прийняттям закону про місцеві вибори в 2015 році та з створенням «об’єднаних громад» загалом почала зменшуватися чисельність депутатів. Зокрема, закон про вибори скоротив кількість депутатів майже на третину. Крім того, в кожній об’єднаній громаді, замість різних рад, створюється єдина місцева рада, а це теж призводить до зменшення чисельності депутатів. Також процес об’єднання громад змінює роль, значення депутатів та систему їх обрання. Так, в сільських та селищних радах депутати обираються на мажоритарній основі, але коли громади об’єднуються з міською громадою, то виборча система змінюється на партійну (в міські, районні та обласні ради депутати обираються за партійними списками). Отже, об’єднання призводить до зменшення чисельності місцевих депутатів на певній території, посилення їх політичного статусу та звісно підвищення ролі в прийнятті рішень.

Важливо зрозуміти, що саме має знати місцевий депутат, щоб ефективно виконувати свої обов’язки. Це певне законодавство, але не тільки. Наприклад, статтю 49 закону про місцеве самоврядування депутат має знати ледь не напам’ять, як і власне закон про статус місцевого депутата. Також «на зубок» депутат має знати статут міста в частині місцевого депутата, а крім того, додатковими особливостями кожної ради є власний регламент, положення про комісії (вони в кожної ради різні). Це так звана вузька правова база. А крім того є основний перелік законів, без орієнтування в якому депутату просто неможливо працювати. Отже, законодавча база знань депутата має складатися з низки законів України, один з яких написаний спеціально про місцевих депутатів, а також з місцевих правил, які в кожній громаді є різними. Але саме по собі володіння цією правовою базою, особливо щодо формальних процедур та можливостей використання депутатського статусу, взагалі не представляє собою жодної цінності, якщо застосування знань не спрямовано те, щоб вплинути безпосередню роботу влади.

Враховуючи це, слід пам’ятати, що реально депутату слід орієнтуватися у набагато більшій кількості питань, а не тільки в законодавстві. Адже тільки так він зможе свідомо реалізовувати власний вплив на прийняття рішень у в місцевій владі. Наприклад слід добре розбиратися в проблемах територій, розуміти їх виникнення, етапи «розвитку», спроби, які докладалися до вирішення, основних ключових суб’єктів прийняття рішень, місцеві інтереси. Саме тому, загалом орієнтація в чинному законодавстві, ще не є запорукою ефективності в роботі депутата. Знати норми та реально досягати результату – це різні речі.

Тому слід пам’ятати, що використання «статусу депутата» це безпосередня активна робота, з використанням «творчого підходу». Але разом з тим, без законодавства досягнути ефективності теж неможливо, адже саме відповідно до законодавства депутат має унікальні права. Наприклад, безперешкодно відвідувати всі підприємства, установи та організації на території ради використовуючи для цього право позачергового прийому. Також депутат має право ознайомитися з будь якими документами, інформацією, яка є в розпорядженні органів місцевого самоврядування. Має депутат також низку інших унікальних прав, як то впливати на порядок денний або бути учасником засідань різноманітних органів в межах території власної громади (району, області).

Навіщо такі широкі та сильні права місцевому депутату? Справа в тому, що фактично більшість проблем місцевого значення піддаються вирішенню і можуть бути роз’язанні на місцях. Але часто вони не вирішуються роками, і можуть бути вирішені тільки в тому випадку, якщо представники органів місцевої влади застосують неординарні, нетрадиційні підходи, якщо будуть використовувати всі реально доступні засоби. Хтось має до цього підштовхнути. Це роль саме депутата, який представляє та говорить від імені людей. Тому широкі права депутату потрібні для того, щоб спонукати тих, хто може вирішити проблеми людей – це зробити!

Але нажаль, типовий депутат місцевої ради в Україні зовсім інший. Замість того, щоб бути голосом людей та сприяти виборцям у вирішенні їх ключових проблем, багато місцевих депутатів є негативним зразком, який:

  1. не читає проекти рішень, а тим більше довідкових та допоміжних матеріалів, які розкривають зміст, деталі запропонованих рішень;
  2. пропускає засідання комісій, часто навіть пленарних засідань;
  3. не зустрічається з виборцями, тим більше регулярно у власній громадській приймальні;
  4. тримає в секреті від людей свій телефон та часто змінює номер, щоб не додзвонилися.
  5. ігнорує прохання та пропозиції членів партії, дружніх громадських організацій та навіть сусідів.

Натомість місцевий депутат має бути зовсім іншим. Зокрема, ефективний депутат місцевої ради:

  1. готує депутатські звернення, а при потребі запити щодо актуальних проблем людей, які дізнається після регулярного спілкування з ними;
  2. розміщає в місцевій газеті, на дошці оголошень або, наприклад, в інтернеті оголошення, де і коли можна зустрітися з депутатом;
  3. вивчає закони та матеріали, для якісної роботи депутата місцевої ради;
  4. організовує роботу кількох помічників, які допомагають у депутатських справах;
  5. звітується про свою роботу.

Дуже часто місцевим депутатам здійснюють різноманітні перешкоди в роботі. Наприклад, типовою є ситуація, коли депутат місцевої ради, в порядку статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» хоче скористатися прямим доступом до документів, але чиновники відмовляються сприяти депутату, ховають папки, закривають шафи, неправомірно вимагають писати депутатські звернення, тобто не виконують пряму норму закону про право депутата безпосередньо знайомитися з документами та копіювати їх в раді та її органах.

Такі перешкоди трапляються в багатьох інших ситуація. Наприклад, часто депутату заважають в першочерговому прийомі, пишуть відписки в зверненнях, відмовляють в надані документів, не виконують законних вказівок, не надають сприяння тощо. Траплялися навіть випадки, що перед депутатами в певних установах та організаціях зачиняли двері, здійснювали фізичні перешкоди тощо. В більшості випадків такі ситуації пов’язані з наступними факторами:

– участь депутата в опозиції;

– конфлікти, протистояння з мером, окремими чиновниками, адміністрацією;

– незнання чиновниками законів, виконання незаконних вказівок «шефа»;

– неналежне представництво депутата, невпевнена постава,  відсутність в депутата знань та переконаності у власній правоті та законності власних дій.

Щоб захистити депутата, в кримінальному праві було передбачено відповідальність за вищеописані та подібні дії. Так, відповідно до статті 351 Кримінального кодексу України, яка називається «Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради» місцеві депутати захищені на той випадок, якщо хтось перешкоджатиме їм в роботі.

Зокрема, кодекс гласить, що невиконання службовою особою законних вимог депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації  – караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

   Стаття 351 Кримінального кодексу України (Особлива частина – Розділ XV (ст.338-360)

Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

          В ч.1 статті 351 зазначено: Невиконання службовою особою законних вимог депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації  – караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Коментар до статті:

•   Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на авторитет органів місцевого самоврядування, на загальні засади та порядок їх функціонування. Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запитання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо перед­бачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р.

•   Об’єктивна сторона злочину полягає в: а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації.

•   Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата.

•    Дане діяння, наприклад, буде мати місце у випадку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов’язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін.

•   Як створення штучних перешкод слід розглядати ухилення службової особи від свого обов’язку надати депутату можливість консультації зі спеціалістом, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою особою тощо.

•   Надання завідомо неправдивої інформації — це надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких завідомо для службової особи спотворено.

•   Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного в ч. 1 ст. 351 КК.

•   Суб’єктивна сторона — прямий умисел.

•   Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено обов’язок виконувати вимоги депутата, надавати певну інформацію, забезпечувати діяльність.

 

Джерело:

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с., Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

 

Унікальна роль депутата в системі самоврядування, особливий статус

 

Місцевий депутат представляє громаду 5 років або менше, якщо були дострокові вибори. Депутат має представляти інтереси територіальної громади, виборців, а не свої приватні інтереси. Депутат, який захищає власні інтереси – є корупціонером, а депутат, який захищає інтереси виборців округу, є ефективним депутатом. Депутат має виконувати обов’язки надані йому законом, брати актив2ну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Щодо округу, то в сільських, селищних радах депутат має мажоритарний округ. Щодо депутатів міських, районних, районних в містах та обласних рад, то територія їх округу співпадає з загальною територією всієї ради.

Статус депутата місцевої ради поєднує у собі дві частини – повноваження в раді і її органах та повноваження поза радою (у виборчому окрузі[1], інших місцевих рада[2]). Саме така подвійність дозволяє повною мірою реалізувати представницькі функції. Пропоную поглянути на депутатські повноваження у вигляді таблиці:

Обов’язки поза радою (виборчий округ, інші місцеві ради) Обов’язки в раді та її органах
– підтримувати зв’язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності,органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади,розташованими на відповідній території;

– не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців;

– брати участь у громадських слуханнях з питань,що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу

–   вивчати громадську думку;

–   вивчати потреби громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні;

–   визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців,інших громадян;

–   вести регулярний, не рідше одного разу на місяць,прийом виборців, розглядати пропозиції,звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

– додержуватися Конституції та законів України,актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів,що визначають порядок діяльності ради та її органів;

– брати участь у роботі ради,постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить;

– увійти до складу хоча б однієї постійної комісії ради;

– всебічно сприяти виконанню рішень ради та її органів;

– виконувати доручення ради, «мера», голови ради, інформувати їх про виконання доручень.

Правадепутата поза радою (виборчий округ, інші місцеві ради) Права депутата в раді та її органах
–   офіційно представляти виборців та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади,відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань,що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня;

–   брати участь з правом дорадчого голосу у загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення;

–   порушувати перед органами і організаціями та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення;

–   доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою;

–   вносити на розгляд органів і організацій та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов’язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді;

–   на депутатське звернення;

–   на невідкладний прийом;

–   вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку

–   право дорадчого голосу в засіданнях інших місцевих рад та їх органів.

–   право ухвального голосу з усіх питань,що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить;

–   право дорадчого голосу в органах ради, до складу яких депутат не входить;

–   обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

–   офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах;

–   пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами;

–   вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

–   вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю;

–   вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них;

–   висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

–   порушувати питання про недовіру «меру», розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування;

–   звертатися із депутатськими запитами;

–   звертатись із депутатськими запитаннями;

–   брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

–   вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи,підзвітних чи підконтрольних раді,а також з питань,що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

–   порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій;

–   оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень,заяв,пропозицій громадян або їх об’єднань.

Наведена вище сукупність прав і обов’язків, а також положення інших законів – це і є статус депутата місцевої ради. Для повноти картини слід додати гарантії депутатської діяльності, наприклад особливості затримання та провадження в кримінальних справах щодо депутата місцевої ради, його звільнення з роботи, призову на військову службу, пенсійного забезпечення, тощо.

Якщо проаналізувати повноваження, то їх умовно можна поділити на три категорії:

  • представницькі
  • контрольні (сигнальні)
  • нормотворчі

Переважна більшість повноважень депутата є контрольними (сигнальними). Це, наприклад, право вимагати припинення порушень законності, ініціювання питань перед правоохоронними органами, направлення звернень та запитів, ініціювання перевірок, порушення питання про недовіру сільському,селищному, міському голові,розпуск органів,утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування.

Слід розуміти, що безпосередньо в раді депутат працює лише 1-2 дні на місяць. Інколи це 4-5 днів. Залежить від активності ради, особливих обставин і, звісно самого депутата. В переважній більшості випадків депутат є «гостем в раді», тобто його розглядають як швидкоминуче явище. Навіть під час пленарних засідань нерідко можна почути критику в бік депутатів – «скільки можна обговорювати, приймайте рішення, треба працювати». Тут дається взнаки радянські традиції роботи рад. Тоді пленарні засідання проходили швидко, в урочистій обстановці, все було вирішено наперед і функція депутатів була виключно ритуальна. Таке ставлення можна зустріти і зараз. Тільки тут з’явився новий додатковий аспект. Уявіть собі щоденну роботу місцевої ради. Є голова, заступники, керівники виконавчих органів, комунальних установ і підприємств, які діють як єдина команда, підпорядковуються вертикально, є службовцями, працюють на професійній оплатній основі, користуються майном громади. Ця велика армія службовців планово готують свої документи, вносять на розгляд рад проекти рішень. Одним словом стабільний ритм життя.

В цей процес «грубо і зухвало» втручається сесія – засідання постійних комісій і пленарні засідання. Все в раді іде шкереберть, службовці повинні готуватись до інформування і доповідей, відповідкй на запитання та надання документів. Звісно, що будь-який службовець ради хоче, щоб усе це швидше закінчилось і повернулось спокійне і зрозуміле буття. Ось тому, депутатам пропонується швидке обговорення і голосуванням «пакетами». Голосуйте швидше і йдіть звідси.

Тому депутат місцевої ради – це своєрідний «подразник». Часто на початку роботи ради, допоки службовці ще не «прилаштувались» до депутатів, просте перебування депутатів в раді вже само по собі створює ефект належної роботи ради. Наскільки ефективним буде депутат і чи зможе він бути каталізатором ефективності роботи службовців ради – це велике питання. Стандартів депутатської роботи не існує. І це з одного боку добре, бо дозволяє проявити індивідуальність кожного конкретного депутата.

З іншого боку відсутність чіткої моделі депутатської поведінки зумовлює неможливість оцінки діяльності депутата, не дозволяє оцінити спрямованість дій депутата. Адже часто депутат з представника інтересів громади і виборців перетворюється на «буфер» між громадянами і службовцями ради. Іноді депутат під виглядом інтересів громади починає лобіювати власні майнові і бізнесові інтереси. Не рідкими є випадки, коли депутати використовують “голос народу” із метою увійти до владних кіл, зайняти своє місце у владній номенклатурі. Тому такі політики часто проплачуюють мітинги, підбурюють активістів, фінансують штучні громадські організації.

Сутність депутатської діяльності полягає у його особливому статусі – офіційний представник виборців. Усе інше – лише інструменти. В тому числі і права ухвального чи дорадчого голосу, право на внесення пропозицій та участь в обговоренні, право на депутатське звернення, запит та запитання та інше. В депутата безліч можливостей бути корисним і ефективним. Такі можливості є під час пленарних засідань[3] та засідань постійних комісій[4].

Важливою є спрямованість дій депутата. Ефективний депутат – це особа, яку «бояться» і «не люблять»  службовці; це особа, через яку службовці змушені дотримуватись усіх вимог і регламентів, працювати відкрито і належно. Іншими словами, депутат – це зовнішній контролер якості роботи владної команди. В світлі цього злочинною виглядає позиція депутата – «ми одна команда», «нам треба бути із чиновниками разом», «мер і депутат – це керівник і помічник (радник)”, тощо. Депутати, які займають таку позицію, або ще гірше наймаються на роботу в команду голови – є втраченими для громади. Бо в такому стані неможливо виконувати контрольні функції (наглядати за роботою місцевої влади), бути незалежним представником громади і учасником ухвалення рішень.

Серед усієї сукупності повноважень депутата, потрібно зупинитись на правах дорадчого голосу і невідкладного прийому.

Право дорадчого голосу є потужним представницьким інструментом в депутатському арсеналі. Але нажаль використовується дуже рідко і вкрай неефективно. Право дорадчого голосу реалізується в органах, до складу яких депутат не входить. Це повноваження передбачає право на повноцінну (нарівні із членами органу) участь в обговоренні питання перед його прийняттям (голосуванням) із занесенням до протоколу (стенограми, аудио-, відеозапису тощо) позиції висловленої депутатом. Право дорадчого голосу також охоплює можливість депутата взяти участь в голосуванні. Однак таке волевиявлення не зараховується до результатів голосування, проте повинно бути внесене до протоколу засідання.

Такий дорадчий голос повною мірою є представницько-контрольним. Найчастіше його використовують депутати під час засідань виконавчого комітету місцевої ради чи засідань постійних комісій, в яких депутат не є членом. Право дорадчого голосу може бути реалізовано депутатом в будь-якому органі ради (департаменті, управлінні, відділі), а також на загальних зборах громадян та засіданнях ОСН.

Політичною екзотикою вважається використання депутатами права дорадчого голосу в інших місцевих радах і їх органах. Можна лише поспівчувати тим депутатам, які наважаться виступити в обласній раді чи раді іншого міста. Через низьку правову культуру службовців місцевого самоврядування такий намір депутата викличе нерозуміння та кпини. Хоча за законом, депутат як офіційний представник інтересів своєї громади може скористатись правом дорадчого голосу (взяти участь в обговоренні, проголосувати) під час розгляду іншими радами питань бюджету, розвитку територій, екології та безлічі інших. Використання цього права здійснюється за розсудом самого депутата.

Якби депутати активно користувались правом дорадчого голосу в «своїй» раді та її органах, а також в інших місцевих радах і їх органах – це відкрило б прекрасну політичну практику по представництву та захисту інтересів виборців та територіальних громад; це дозволило б депутату місцевої ради брати активну участь в загальнодержавній політиці та вирішенні питань, що торкаються спільних інтересів громад.

Не менш важливим правом депутата місцевої ради є право невідкладного прийому. Це інструмент безпосереднього оперативного реагування і представництва. невідкладний прийом будь-якою службовою особою підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, а також органів влади, в т.ч. правоохоронних органів, державних адміністрацій, судів. Таке право реалізується шляхом безумовної негайної зустрічі відповідної службової особи та депутата. Здійснюючи таке право депутат повинен пред’явити посвідчення та повідомити про бажання зустрітись із службовою особою в порядку невідкладного прийому. Службова особа, до якої з’явився депутат із вимогою невідкладного прийому, зобов’язана перервати усі заплановані справи (оголосити коротку перерву в нараді, перервати службові спілкування, розгляд документів, прийом громадян, тощо) і негайно провести прийом депутата для заслуховування його вимог, заяв, скарг чи пропозицій. Депутати повинні використовувати право невідкладного прийому таким чином, щоб такий прийом був зумовлений нагальними та особливо важливими справами, тривав якомога оперативно та не завдавав невиправданих втручань в роботу службової особи. Службові особи, що створили перешкоди (в т.ч. не забезпечили реалізацію прав через відсутність необхідних знань про права депутата місцевої ради у технічних працівників, секретарів, охоронців, тощо) у реалізації права на невідкладний прийом підлягають за наявності достатніх підстав дисциплінарній відповідальності, а також кримінальній відповідальності за ст. 351 КК України.

Нажаль таке повноваження як невідкладний прийом використовується рідко і в його реалізації часто існують перешкоди. Також чиновники часто ігнорують невідкладний прийом, вимоги депутатів та створюють перешкоди. Але право невідкладного прийому у поєднанні із правом на вимогу припинити порушення закону та відновити правопорядок надає можливість депутату ефективно захищати виборців в місцевих органах влади, в правоохоронних органах (прокуратурі, міліції), фіскальних органах та на будь-яких підприємствах, установах, організаціях.

Весь описаний вище набір повноважень депутата місцевої ради є ефективним виключно у поєднанні із належним розумінням депутатом свого призначення. Депутат не володіє реальною владою. Він не приймає владних одноосібних рішень. Депутат левову частину часу є зовнішнім контролером владної команди міського голови. І лише протягом кількох днів на квартал чи місяць входить до складу колегіального органу (ради), що ухвалює владні акти. В цих умовах вкрай важливим є збереження незалежного статусу депутата. Ця незалежність передусім стосується можливості бути належним контролером діяльності влади (голови адміністрації, міського голови, його заступників, керівник департаментів, управлінь, відділів, очільників комунальних установ і підприємств).

Зрозуміло, що депутат місцевої ради володіє більшим обсягом можливостей на отримання інформації, має офіційний статус, має достатній обсяг прав і інструментів. Задачею громадських активістів є постійне нагадування депутатам їх задач, їх призначення та місця в системі влади. А коли громадські активісти самі стануть депутатами, то вони так само критично мають ставитись до себе та не повинні забувати своїх обов’язків.

Запити та звернення депутата місцевої ради

 

Одним з основних інструментів роботи місцевого депутата є депутатське звернення та депутатський запит. Завдяки запитам і зверненням депутат місцевої ради може впливати на ситуацію, дізнаватися інформацію, формувати завдання тощо. Закон надає право депутату звертатися до будь-якого органу, розташованого на території ради, з вимогами вирішити питання, віднесені до їхньої компетенції.

Багато представників громадських організацій зауважують, що звернення громадської організації матиме таку ж силу як і депутатське. Інші, навпаки, думають що документ, підписаний депутатом, матиме значно більшу вагу і силу. Чи відповідає це дійсності?

   Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради:

– здійснити певні дії;

– вжити заходів;

– дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Як бачимо, депутат в своїх депутатських зверненнях може піднімати доволі широке коло питань, які стосуються виборців та життя територіальної громади в цілому.

Це повністю вписується в передбачені Законом про депутатів права та обов’язки депутатів місцевих рад, адже депутати зобов’язані вивчати громадську думку та потреби територіальної громади, брати безпосередню участь у їх вирішенні. Крім того, ст. 11 Закону дає право депутату місцевих рад порушувати перед органами і організаціями, їх посадовими особами, керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що стосуються інтересів виборців, вимагати їх вирішення.

То чим же тоді це відрізняється від листа, підписаного членом громадської організації чи просто активним громадянином? Справа у тому, що органи та посадові особи, яким було адресовано депутатське звернення, зобов’язані у 10-денний термін розглянути порушене питання та надати депутату відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – дати йому відповідь не пізніш як у місячний термін. Крім того, депутат має право взяти безпосередню участь у розгляді свого звернення. При цьому депутат повинен висловити своє бажання у письмовій формі (в тексті самого звернення), а особи, яким адресовано звернення, повинні повідомити йому дату і час розгляду. Зробити це необхідно не пізніше як за 5 календарних днів до дати розгляду.

Отже, порівняно із звичайним громадянином, за допомогою депутатського звернення може відбутися пришвидшений розгляд питання. Але не завжди. Якщо депутатське звернення з об’єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений термін, особи, яким воно адресоване, зобов’язані письмово повідомити депутата про таку неможливість, та навести обґрунтовані мотиви необхідності продовження строку розгляду.

Слід ще раз підкреслити, що розгляд депутатського звернення по суті та надання відповіді на нього у встановлені строки є не правом, а обов’язком осіб. Це ж саме стосується і представників громадських організацій. Але, на відміну від громадських організацій, якщо депутат не задоволений результатами розгляду свого звернення, або особи, до яких звернулися, ухиляються від вирішення питання у встановлений строк, він має право внести на сесії ради, відповідно до встановленої процедури, депутатський запит. Це вже інша форма документу.

Також зауважимо, що єдиної законодавчо встановленої форми депутатського звернення депутатів місцевих рад не існує. Тому й немає жодних чітких критеріїв та елементів цього документу. Але зрозуміло, що депутатське звернення – це офіційний діловий документ, який, як і більшість ділових паперів, тому на нашу думку варто помістити вихідний номер, поставити дату складання документа, вказати найменування адресату та його адресу, надрукувати назву документа – «депутатське звернення», тему цього звернення, виклад обставин, що спонукали депутата направити це звернення, саму депутатську вимогу (тобто суть звернення), адресу, на яку необхідно направити відповідь, підпис депутата і розшифровку його підпису.

 

В чому полягає різниця між депутатськими запитами та зверненнями?

 

Для пересічного громадянина депутатське звернення і депутатський запит є поняттями тотожними. Однак Закон розрізняє ці два поняття. Відповідно до ст. 21 Закону «депутатський запит – це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської, районної, обласної ради – також до голови місцевої держадміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради».

З визначення видно, що депутатський запит вноситься депутатом (групою депутатів) на пленарному засіданні ради (допускається і попереднє внесення). Запит обов’язково вносять до порядку денного пленарного засідання ради. Закон дозволяє внести запит не лише в письмовій формі, а й в усній. Після внесення запиту до порядку денного він може, у разі необхідності, обговорюватися на засіданні ради.

Крім того, рада може зобов’язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення по запиту депутата місцевої ради. За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає рішення по відповіді. Як бачимо, всі питання, пов’язані з депутатським запитом, процедурно пов’язані безпосередньо з відповідною місцевою радою та вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради. В цьому полягає принципова відмінність депутатського запиту від депутатського звернення.

Резюмуючи вищевикладене, слід зазначити, що законодавство, покладаючи на депутатів місцевих рад виконання ряду важливих завдань, встановлює для них і механізми їх виконання та шляхи реалізації своїх повноважень. Чільне місце серед них займає право на депутатське звернення, використовуючи яке депутат може досить успішно виконувати функції представника територіальної громади.

Слід пам’ятати, що таким інструментом як депутатські запити та звернення можуть безпосередньо користатися виключно депутати. Однак активні громадські діячі на місцевому рівні співпрацюють з депутатами, а депутати з громадськістю, і завдяки цьому успішно отримують від органів місцевої влади як відповіді, так і вирішення проблем громади. Через налагоджену співпрацю між громадськими організаціями і окремими депутатами відбувається такий перетік інформації, причому на офіційному рівні:

  1. Певна особа чи громадська організація звертається до депутата місцевої ради з тим чи іншим клопотанням, зверненням. Це може відбуватися через канцелярію або на депутатському прийомі. У другому випадку громадянину краще паралельно все ж направити звернення до місцевої ради письмово, адже мало представників ради є сумлінними, часто гублять документи, забувають «підкласти» до власних документів тощо.
  2. Член ради – депутат готує власне депутатське звернення, прикріплює звернення яке надійшло до нього як додаток або формулює більш розлогий текст, куди включає елементи або інформацію повністю чи частково, яка надійшла до нього.
Основні відмінності

депутатського звернення від депутатського запиту

Хто вимагає ? Депутат Депутат + рада
Кому вимога направлена ? Всі види організацій на території ради Всі види організацій на території ради, а також ОДА/РДА
Форма подання Письмова Усна або письмова
Юридичне оформлення Лист депутата Рішення ради про направлення запиту
Час подання У будь – який час На пленарному засіданні ради
Термін розгляду 10 днів (може бути подовжений до 1 місяця) Встановлюється радою (але до 1 місяця з дня отримання)
  1. Депутатське звернення направляється у відповідні органи влади, підприємству, організації чи відповідній посадовій особі з проханням надіслати дві відповіді, одне за депутатською адресою, одну за адресою громадянина, який звернувся. Практикуються також домовленості між громадянами і активістами, коли депутат особисто ознайомлює і обговорює відповідь з представниками громадських організацій.
  2. У випадку потреби, депутат готує депутатське звернення і подає його текст раді, щоб отримати її підтримку. У випадку позитивного голосування радою депутатське звернення перетворюється на депутатський запит і знову направляється та очікується відповідь.
  3. Сам розгляд радою депутатського звернення, про яке клопотала та чи інша громадська організація, вже є успіхом і важливим кроком самим по собі, адже таким чином актуалізується та чи інша проблема, незалежно від результату голосування. У випадку негативного голосування радою депутати і представники громадських організацій ідентифікують у сесійній залі тих депутатів, які голосували позитивно і заручаються їхніми підписами для колективного звернення.

   Слід також проаналізувати регламент місцевої ради. Зокрема, звернути увагу на такий важливий момент – коли протягом пленарного засідання ради озвучуються депутатські запити, заяви,  звернення фракцій, інформації депутатських груп тощо !?

Як правило, на початку пленарних засідань є багато присутніх людей, зокрема приходять представники громадськості, виконавчих органів влади, ЗМІ, є зацікавлені підприємці тощо. Натомість, наприкінці ж засідання бувають навіть ситуації, коли головуючому важко зібрати навіть кворум з самих депутатів. Доволі часто можна спостерігати ситуацію, що у порушення усіх регламентних правил, пленарне засідання починають вести у «пришвидшеному режимі». Тоді «під шумок» можуть проголосувати, або, навпаки, відкинути звернення, запити, навіть прийняти рішення ради «у пакеті».

Так от, щоб надати більшого інформаційного супроводу депутатському запиту важливим є їх озвучення на початку сесій, що має бути зафіксовано окремою статтею в регламенті відповідної ради або також має бути «неписана» традиція в раді. Ще більшого розголосу запиту надає поширення відповіді, а також обговорення відповіді на пленарному засіданні ради.

Вашій увазі набір типових помилок та проблем депутатських запитів:

 

  1. Депутати часто не вказують чіткий термін відповіді на запит. Як наслідок, в силу автоматично вступає термін – 1 місяць. Хоча депутати могли вказати 5, 10 днів або інший зручний/необхідний час;
  2. Багато депутатів не враховують, що навіть якщо термін в запиті було встановлено, то все одно розгляд запиту можуть перенести на строк до 1 місяця, шляхом письмового надсилання повідомлення раді та депутату про необхідність збільшення часу розгляду запиту;
  3. Депутат має право на обговорення відповіді на запит прямо на пленарному засіданні ради. Для цього достатньо, щоб за це проголосувало 1/4 присутніх на засіданні депутатів;
  4. Обговорення відповіді на запит можливе в двох варіантах, зокрема без участі та за участі відповідача:
    – посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою, щоб вони могли скористатися правом бути присутніми.

– за рішенням ради, керівники розташованих або зареєстрованих на відповідній території підприємств, установ та організацій всіх форм власності зобов’язані прибути на засідання для подання інформації, відповіді на запити депутатів;

  1. Потрібно бути готовим дати свій варіант подальших дій після обговорення в раді відповіді на депутатський запит, незалежно від того, проходило воно за участі відповідача, чи без нього. Але яке рішення приймається після розгляду? Звичайно мова йде, про рішення ради протокольного, організаційного, оперативного характеру, або доручення ради з здійснення тих чи інших дій, чи підготовку проекту рішення і винесення його на розгляд. Рекомендовані назви таких документів:

–  «рішення про підтримку та направлення депутатського запиту»;

– «рішення про розгляд виконання депутатського запиту».

Вимоги до оформлення документу

Закон не передбачає особливих вимог щодо форми депутатського звернення чи запиту. Практичний досвід свідчить, що переважно у цих документах необхідними є такі елементи:

  1. Прізвище ім’я, по-батькові керівника органу, до якого подається звернення (запит), а також адресат, для якого надсилається копія (у разі, якщо депутат подає звернення (запит) не за власною ініціативою, а на прохання інших осіб, наприклад виборців).
  2. Короткий виклад суті порушеного питання (якщо має місце очевидне порушення закону – зазначення статті закону, який порушується).
  3. Вимога здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення.
  4. Вимога надання відповіді у встановлений термін.
  5. Вимога надіслати копію відповіді на звернення (запит), знову ж таки у разі, якщо депутат подає звернення (запит) не за власною ініціативою, а на прохання інших осіб, наприклад виборців.
  6. Додатки до звернення (обґрунтовуючі матеріали, звернення виборців тощо).
  7. Дата та підпис депутата.

Типові відповіді, які отримує депутат:

  1. Формальні відписки:

– «формальна відмова»;

– «дане питання не належить до нашої компетенції»;

– «питання вирішуватиметься в установленому законом порядку»;

– «інформація не може бути надана».

  1. Відписки з надією на перспективу:

– «питання взято на контроль»;

– «звернення надіслано за належністю»;

– «питання буде вирішено за наявності поданих Вами документів»;

– «обіцянки» з конкретними датами виконання та без них.

  1. Позитивні відповіді:

– інформацію надано;

– наша позицію висловлюємо, а саме…;

– роботи проведено;

– документ підготовлено/направлено, в проект Вашу пропозицію внесено;

Звісно, наше завдання отримувати максимально позитивні відповіді. Але якщо так сталося, що перша-друга відповідь такою не є, а натомість прийшла відписка, то не зупиняйтеся. Радимо редагувати та повторювати депутатське звернення знову та знову, уточнювати свої вимоги, конкретизувати, звужувати запитання та знову «бомбити» установу, підприємство, чи організацію, поки не буде досягнуто належної мети. Натомість, якщо після двох-трьох відписок Ви бачите, що має факт грубого ігнорування вимог депутата, то слід припинити переписку та подати в поліцію заяву про злочин – «Про перешкоджання діяльності депутата».

Приклад позитивної відповіді:

 

 

Корисні поради:

  1. Складайте запити і звернення з будь-якого більш-менш вагомого приводу.

Це демонструє активність депутата і його зацікавленість у справах, які відносяться до компетенції ради. Якщо Ви проводите особистий прийом виборців, бажано на кожне звернення виборців складати звернення (при потребі готувати проект запиту) і надсилати до відповідних органів для реагування.

  1. Якщо Ви не задоволені відповіддю:

   на депутатське звернення – спробуйте звернутися повторно, або підготуйте депутатський запит;

   на депутатський запит – наполягайте на включенні до порядку денного засідання ради питання обговорення цієї відповіді з обов’язковим запрошенням осіб, які її надавали.

Не очікуйте, що питання, порушене у зверненні, буде вирішено негайно. Найчастіше відповіддю є формальна відписка чиновника певного рівня, оскільки робота з депутатськими зверненнями для більшості чиновників є другорядною і такою, що «відволікає від основної роботи». Якщо Ви не задоволені відповіддю, наполягайте на включенні до порядку денного засідання ради питання про обговорення цієї відповіді з обов’язковим запрошенням осіб, які давали відповідь.

  1. Уважно складайте текст звернення (запиту).

Чиновник тонко відчуває сильні та слабкі сторони депутатів. Тому для того, щоб до Ваших звернень ставилися з повагою та намагалися відповідно реагувати, переконайтесь, що Ви:

– звертаєтесь до посадової особи, яка компетентна у вирішенні Вашого питання;

– у своєму зверненні порушуєте справді важливе питання;

– аргументовано викладаєте свої вимоги (часто варто зазначати норми закону, які обґрунтовують Ваші вимоги, адже ті хто читають, можуть законодавства не знати);

– дотримуєтесь ділової мови, не припускаєтесь орфографічних помилок та нелітературних висловлювань.

Фінансове забезпечення депутата

 

   Один з найпоширеніших міфів про місцевих депутатів полягає в тому, що депутат працює повністю безкоштовно. Сприяє поширенню цього міфу відсутність заробітної плати в депутата місцевої ради. Справді, депутат виконує свої обов’язки на громадських засадах. Але законодавство дає інші можливості фінансового забезпечення депутата.

Зокрема, закон про статус депутата місцевої ради передбачає відшкодування депутату коштів за втрачені робочі дні, оплату проїзду, можливість виділення коштів на навчання тощо. Багато місцевих рад роблять це тільки частково. Іншою дуже поширеною є практика створення «депутатських фондів», тобто виділення коштів депутату на найрізноманітніші випадки або потреби. Знову ж таки, в різних громадах фонди дуже різні, а ще частіше відсутні. В Україні в різних громадах та на різних територіях склалася дуже практика участі депутата в практичному самоврядуванні, житті громади, вирішенні питань. Різні традиції ведуть до створення різноманітних систем.

Крім того, слід враховувати, що якщо «мер» дуже сильний, а депутати слабкі, то механізмів фінансового забезпечення депутатів, як правило, не існує взагалі. Натомість, якщо депутатський корпус сильний, то депутати «закладають» в бюджет кошти для «власного забезпечення», створюють фонди, фінансують приймальні та помічників. Також аналіз практики фінансового забезпечення депутатів виявляє, що найбільше себе забезпечують депутати обласних рад. На цьому рівні відсутні «мери», голова, перший заступник та заступник є такими ж депутатами, як і решта депутатів. Крім того, закон прямо говорить про можливість фінансового забезпечення голови комісії з бюджету. Це, а також наявність коштів в бюджеті, сприяють тому, щоб не тільки фінансово забезпечити депутатів, але й виділяти кошти на різноманітні заходи за участі депутатів, надання матеріальної допомоги через депутатів тощо.

Разом з тим, буває так, що навіть в районній та обласній раді, між депутатами панує нерівність. Зокрема, голова ради, подібно меру в громаді, отримує більші фінансові можливості, ніж решта депутатів. Такий випадок легко проілюструвати рішенням Вінницької районної ради на 2011 рік, відповідно до якого голова ради отримав депутатський фонд на матеріальні допомоги громадянам на 22 тисячі більший, ніж решта депутатів.

РОЗПОДІЛ Фонду депутата Вінницької районної ради на 2011 рік

Кількість депутатів Сума грн. на одного депутата Сума разом
Голова ради 1 25000 25000
Заступник голови ради 1 3000 3000
Голова районної державної адміністрації, депутат районної ради 1 3000 3000
Депутати районної ради 63 3000 189000
Загальна сума депутатського фонду 66 220000

Така ситуація тривала аж до 2015-16 років, поки спочатку з приходом виборчої кампанії, а потім взагалі з зміною чисельності та якості депутатського корпусу ситуація змінилася. Так, спочатку зросла сума на депутата-голову ради:

РОЗПОДІЛ коштів фонду депутата районної ради на 2015 рік

Кількість депутатів Сума грн. на одного депутата Сума разом
Голова ради 1 50 000 50 000
Заступник голови районної ради 1 3 000 3 000
Депутати районної ради 64 3 000 192 000
Загальна сума депутатського фонду 66 245 000

А вже наступного року зросла сума в кожного депутата, а також дуже суттєво в заступника голови райради, який є також одним з депутатів ради, що як відомо обирається теж з складу депутатів. Також спочатку депутати залишили голові райради 50 тис., але всередині року ще раз повернулися до цього питання та помножили вдвічі суму для голови:

РОЗПОДІЛ коштів фонду депутата районної ради на 2016 рік

Кількість депутатів Сума грн. на одного депутата Сума разом
Голова ради 1 100 000 100 000
Заступник голови районної ради 1 25 000 25 000
Депутати районної ради 34 10 000 340 000
Загальна сума депутатського фонду 36 465 000

   Для того, щоб зрозуміти, наскільки буває різною ситуація в різних громадах (все залежить виключно від рішучості та рішень депутатів) пропонуємо ознайомитися з іншою цікавою практикою в місцевому самоврядуванні. Наприклад, міська рада Кривого Рогу в свій час схвалила окрему програму «Розвитку місцевого самоврядування в м.Кривий Ріг на 2011 рік». Відповідно до рішення ради, за рахунок коштів бюджету, фінансувалося:

– проведення навчань (в тому числі виїзних) депутатів міської ради;

– відшкодування проїзду депутатів;

– виготовлення значків, посвідчень, карток для голосування;

– посвідчень помічників-консультантів.

В 2015 році (з врахуванням правок від 03.03.2016р.) міськрада Кривого Рогу також схвалила програму «Сприяння розвитку місцевого самоврядування в м.Кривий Ріг на 2016 рік». До вже традиційних видатків з проведення навчань (в тому числі виїзних) депутатів міської ради (6 тис. грн.), відшкодування проїзду депутатів та виготовлення значків, посвідчень (за рахунок кошторису виконкому) додалися також видатки на:

– виготовлення довідників для депутатів міської ради (4,5 тис. грн.);

– відшкодування депутатам міськради середнього заробітку за участь у роботі сесії та інші випадки, передбачені законом (245 тис.грн.).

Натомість Любешівський райрада Волинської області в 2016 році ухвалила інше рішення «Про відшкодування депутатам районної ради витрат, пов’язаних з виконанням окремих депутатських повноважень».

Воно передбачає відшкодування витрат пов’язаних з участю депутатів у:

– пленарних засіданнях чергових сесій;

– постійних комісій районної ради;

– витрат, пов’язаних з виїздами для вирішення проблем виборців у закріплених виборчих округах.

Причому компенсація  здійснюється шляхом виплати депутатам фіксованої суми у розмірі 200 грн. за квартал, згідно з розрахунком (додається). Щодо розподілу «округів», то рада керується рішенням №5/33 від 22.03.2016 «Про закріплення депутатів Любешівської районної ради сьомого скликання за виборчими округами». І хоча таке закріплення є не обов’язковим, адже вся територія району є округом для кожного депутата, але в сільській місцевості це рішення допомагає політично та юридично визначитися депутатами з пріоритетними в своїй роботі частинами району (населені пункти, в яких депутати проживають, вели агітацію, мають власні справи, родину тощо).

Розрахунок  компенсації депутатам районної ради витрат, пов’язаних з виконанням окремих депутатських повноважень

 

Кількість депутатів, осіб Компенсація, грн. Утримання за квартал Сума до виплати за квартал Всього на рік до виплати
За квартал За рік ПДФО (18%) військ. збору (1,5%) Всього
1 2 3 4 5 6 7 8
1 200,00 800,00 36,00 3,00 39,00 161,00 644,00
32 6400,00 25600,00 1152,00 96,00 1248,00 5152,00 20608,00

 

   Як бачимо, Любешівська райрада лише частково компенсовує витрати депутатів, наприклад для участі в чергових сесіях. Але разом з тим, не передбачає аналогічного відшкодування для участі в позачергових сесіях.

Більш комплексно до забезпечення депутатів свого часу підійшла Чернігівська обласна рада. Вона в своєму рішення «Про Положення про порядок відшкодування з обласного бюджету депутатам обласної ради витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю» передбачила, що відшкодуванню підлягають витрати пов’язані з участю депутата обласної ради у:

– роботі сесій обласної ради;

– засіданнях президії обласної ради (для членів президії);

– засіданнях постійних комісій ради;

– засіданнях тимчасових контрольних комісій ради;

– відрядженнях з питань, віднесених законодавством до повноважень депутатів обласної ради згідно з розпорядженням або листом голови обласної ради.

Також зазначене в зазначеному рішення передбачено процедуру відшкодування витрат, а саме необхідність подання підтверджуючих документів:

– для працюючого депутата – за поданням підприємства, установи, організації з основного місця роботи депутата із зазначенням загальної суми   виплат та її складових на основі завірених копій документів що підтверджують ці виплати;

– для непрацюючого депутата – за авансовим звітом та документами в оригіналі, що підтверджують понесені витрати (проїзні квитки, рахунки з готелю).

Така рішення передбачила, що компенсації підлягають:

– середня заробітна плата за основним місцем роботи за день виконання депутатських   повноважень   та   встановлені   законодавством   нарахування  на заробітну плату;

–  добові витрати у розмірі, визначеному законодавством;

–  проїзд на залізничному, автомобільному транспорті незалежно від форми власності на підставі поданих проїзних квитків;

–  оплата вартості проживання в готелі під час виконання  депутатських повноважень.

Також рішення передбачає, що для отримання коштів депутати надають виклик (розпорядження, лист, телефонограма) депутату обласної ради на пленарне засідання сесії обласної ради, засідання президії, засідання постійної комісії обласної ради, інший захід, який проводить обласна рада, а апарат ради формує списки депутатів, які взяли участь у цих заходах. Власне кошти,   нараховані  для   відшкодування  для   працюючих  депутатів
обласної ради, перераховуються на рахунок підприємства, установи, організації за основним місцем роботи депутата обласної ради, а відшкодування витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю для непрацюючих    депутатів    здійснюється    відділом    бухгалтерського    обліку виконавчого апарату обласної ради після наданого депутатом авансового звіту разом з документами, що підтверджують витрати депутата. Для наявності в бюджетні коштів адміністрації було зобов’язано при формуванні бюджету закладати у видатковій частині кошти для ради за кодом тимчасової класифікації видатків 250404 «Інші видатки».

Цікаво, що в тій самій Чернігівській області Борзнянська райрада в рішенні «Про порядок відшкодування депутатам районної ради витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю» пішла далі. А саме, відшкодування також передбачено на «підвищення депутатом районної ради своєї кваліфікації». Мінуси в цьому рішенні також є, адже відшкодування під час засідань ради та комісій в 2010 році було передбачене тільки в розмірі 30 грн. на добу. В 2015 році рада переглянула видатки на 2016-17 роки, але нажаль сума в 30 грн. залишилася.

Фінансування заходів програми відшкодування депутатам районної ради

 

витрат, пов′язаних з їх депутатською діяльністю та забезпечення участі депутатів місцевих рад і посадових осіб органів місцевого самоврядування району у обласних та районних заходах на 2016-2017 роки

№ п/п Заходи Потреба коштів, грн.

 

2016 рік 2017 рік
1 Відшкодування добових витрат  при участі у пленарних засіданнях ради, засіданнях постійних комісій та інших органів ради 15 500 15 500
2 Відшкодування витрат при відрядженнях 1 500 1 500
3 Відшкодування витрат для участі депутатів у заходах обласної ради, облдержадміністрації, районної ради та райдержадміністрації 10 000 10 000
Разом 27 000 27 000

Всього 54 000 тис.грн.

Загалом кожна область, кожне місто, район тощо, формують свою практику. До прикладу, окрім витрат, про які йшлося вище,  Одеська обласна рада відшкодовує також видатки депутата на участь депутата в роботі:

– погоджувальної ради обласної ради, у засіданнях погоджувальної ради обласної ради;

– робочої групи, до складу яких входить депутат;

– іншої утвореної обласною радою комісії, а також у спільних засіданнях постійних комісій обласної ради.

Також в Одеській області значно розширено можливості участі депутата в відрядженнях. А саме фінансово забезпечуються поїдки з метою:

– реалізації прав та обов’язків депутата місцевої ради, встановлених у Законі України «Про статус депутатів місцевих рад»;

– виконання повноважень обласної ради, в тому числі організації виконання рішень обласної ради, розпоряджень голови обласної ради, здійснення конт­ролю за їх виконанням;

– проведення консультацій з органами державної влади з питань, пов’язаних із виконанням повноважень обласної ради;

– участі у засіданнях Верховної Ради України та її комітетів за відповідним запрошенням;

– участі у конференціях, нарадах, семінарах, засіданнях, круглих столах, симпозіумах, форумах, тренінгах тощо з питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку;

– участі у заходах, направлених на налагодження зв’язків, співробітництво, обмін досвідом, проведення переговорів, ділових зустрічей із представниками органів державної влади, місцевого самоврядування, регіональної влади іноземних держав, міжнародними та міжрегіональними організаціями, а також іншими особами, які мають намір співпраці з обласною радою;

– участі у складі офіційних делегацій області до інших регіонів, іноземних держав тощо.

Окремої уваги заслуговує практика Київської міської ради. Звісно, фінансовий ресурс є значно вищим, ніж можливості інших міст. Але заслуговує увагу не тільки значна сума коштів, якими оперує депутат, а власне сам механізм створений місцевими депутатами столиці. Так, відповідно до рішення Київради № 16/16 від 17.12.2015 року «Про затвердження Програми вирішення депутатами Київської міської ради соціально-економічних проблем, виконання передвиборних програм та доручень виборців на 2016-2019 роки» за рахунок міського бюджету фінансуються витрати на:

– утримання (орендна плата), комунальні видатки, зв’язок та інші обґрунтовані видатки, підтверджені документами депутатських громадських приймалень;

– заробітну плата 2 (двом) працівникам з посадовими окладами в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат;

– иконання Програми вирішення депутатами Київської міської ради соціально-економічних проблем, передвиборних програм та доручень виборців.

Таким чином, депутати Київради подбали не тільки про те, що мати значні кошти на власну особисту роботу депутата з виборцями за рахунок бюджету міста (іншими словами – «депутатський фонд»), але й створили систему оплати праці членів своєї команди (помічників), яким виплачується офіційна заробітна платня. Причому, особи, які працюють в приймальні, можуть бути як офіційними помічниками-консультантами депутата місцевої ради (закон дозволяє мати до 5 таких осіб), так і іншими найнятими особами-членами команди депутата (таким чином максимально розширяється офіційна кількість членів команди депутата до 7 осіб).

Також, окрім практики прийняття окремих рішень ради, є також випадки визначення безпосередньо в регламенті ради норм, щодо фінансового забезпечення депутата. До прикладу, відповідно до статті 69 регламенту Полтавської обласної ради (рішення №109 від 01.06.2016р.), на час сесій, засідань постійних комісій, здійснення депутатських повноважень та в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків із відшкодуванням середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю. Витрати депутата, пов’язані з відрядженнями у зв’язку із здійсненням ним депутатських повноважень, виплачуються виконавчим апаратом ради відповідно до законодавства.

Аналогічна норма міститься в рішенні Житомирської обласної ради №11 від 26.11.2015р. «Положення про постійні комісії обласної ради VII скликання». Зокрема, в розділі 3 «організація роботи постійних комісій» в п. 24. Передбачено, що «Голова, заступник, секретар, члени постійної комісії обласної ради на час засідань постійних комісій, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, звільняються від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок обласного бюджету, відповідно до чинного законодавства».

Разом з тим, слід зважити на те, що прийняття таких записів в регламенти, положення ради, не суперечить ухваленню окремих спеціалізованих програм. До прикладу, в тій самій Житомирській обласній раді в рішенні №28 від 24.12.2015р. «Про Програму забезпечення депутатської діяльності, проведення конкурсів та нагород обласної ради на 2016 рік» передбачено виділення коштів для підтримки роботи депутатів:

   2 млн.315 тис. – матеріальна допомога малозабезпеченим громадянам, яка надається головою обласної ради, першим заступником голови ради, заступником голови ради, депутатами  обласної ради;

   81 тис. – відрядження депутатів на сесії до Верховної Ради   України,   на   парламентські слухання, засідання постійних комісій обласної ради, семінари,  наради у райони та  міста  області, інші  заходи, пов’язані з виконанням депутатських повноважень (у тому числі закордонні відрядження);

   400 тис. – висвітлення діяльності обласної ради (у тому числі пленарних засідань, постійних комісій обласної ради, депутатських фракцій);

   107,6 тис. – оплата транспортних послуг для виїзду депутатів у райони, міста області, послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту,  страхуванню  транспортних засобів;

   37,3 тис. – касове обслуговування поштових переказів для перерахування матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам області згідно із зверненнями до депутатів обласної ради.

Також варто зауважити, що на проїзд депутатів теж слід закладати кошти. Існує стереотип, що депутат може показати посвідчення та їхати безкоштовно. Але насправді, законодавство передбачає або відшкодування депутату квитків, заправлення пальним (для цього потрібно прийняти програму) або придбання проїзних документів, про що йдеться в спеціальній постанові уряду:

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А  від 16 листопада 2002 р. N 1738
Про порядок та умови безплатного проїзду депутатів місцевих рад
Відповідно до  статті 34 Закону України “Про статус депутатів місцевих    рад”  ( 93-15) Кабінет    Міністрів     України п о с т а н о в л я є:

  1. Установити, що право депутатів місцевих рад на безплатний проїзд територією відповідної ради на залізничному, автомобільному і водному транспорті незалежно від форми власності, а також всіма видами  міського  пасажирського  транспорту  (за  винятком  таксі) реалізується  шляхом  надання їм відповідною місцевою радою або її виконавчим  органом  проїзних   документів   тривалого   (місячні, квартальні) або одноразового користування – квитки, талони, жетони тощо.

Придбання місцевою радою або її виконавчим  органом  проїзних  документів  здійснюється  на  підприємствах  транспорту за рахунок коштів  відповідних  місцевих  бюджетів  у  межах  асигнувань   на утримання відповідної ради.

Багаж депутатів   місцевих   рад   провозиться  на  загальних підставах.

Облік та  контроль  за  використанням   проїзних   документів здійснюється у порядку, визначеному відповідною місцевою радою.

  1. Визнати такою, що втратила чинність,  постанову Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 1994 р.  N 702 ( 702-94-п  )  “Про затвердження Порядку   та   умов   безплатного  проїзду  депутатів місцевих Рад народних  депутатів”  (ЗП  України,  1995  р.,  N  1, ст. 11).

 

Прем’єр-міністр України                               А.КІНАХ

Таким чином, для використання депутатами права на безплатний проїзд на території ради на залізничному та автомобільному транспорті незалежно від форми власності (за винятком таксі), слід ухвалювати рішення або вносити відповідні пункти в інші рішення ради. До прикладу, Лубенська районна рада в своєму рішенні про проїзд депутатів зазначила наступне (http://lubny-rada.org.ua/district-council/sklad-rajonnoi-rady/pravo-na-bezoplatniy-proizd.html):

– проїзний документ використовується депутатом особисто, що підтверджується наявністю посвідчення депутата районної ради;

– придбання  радою проїзних документів здійснюється на  підставі
поданих депутатами заяв на підприємствах транспорту або у суб’єктів підприємництва, що надають транспорті послуги, за рахунок коштів бюджету у межах асигнувань, передбачених на утримання ради;

– облік проїзних документів здійснюється головним бухгалтером виконавчого апарату районної ради;

– контроль за використанням проїзних документів здійснюється постійною комісією з питань депутатської діяльності, етики та місцевого самоврядування шляхом розгляду питання «Про використання права на безплатний проїзд депутатами районної ради» на засіданні комісії щорічно.

Те саме підтверджує міністерство фінансів в своєму листі-роз’ясненні, щодо відшкодування коштів за депутатську діяльність:

Щодо питання того, чи мають депутату місцевої ради нараховувати заробітну плату за пропущені дні, то однозначно це так. Про це йдеться в спеціальному листі уряду, який при потребі слід показати роботодавцям:

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ від 03.09.2009 р. N 526/1.3/84-09 (Витяг)

Щодо застосовування окремих положень Закону України від 11.07.2002 р. N 93-IV “Про статус депутатів місцевих рад”

Частиною 1 статті 6 Закону “Про статус депутатів місцевих рад” передбачено, що депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

Частина 6 статті 30 Закону зобов’язує місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, сприяти депутатам місцевих рад у здійсненні їх депутатських повноважень.

Згідно зі статтею 32 зазначеного Закону та статтею 49 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” на час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків.

У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов’язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Отже, депутати місцевих рад на час здійснення депутатських повноважень мають право на звільнення від виконання своїх трудових обов’язків. На цей час за ними зберігається місце роботи.

Вимога керівництва підприємства щодо написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати на період здійснення депутатських повноважень є неправомірною, оскільки це суперечить вищезгаданим нормам законодавства.

 Директор Департаменту з питань
державного регулювання заробітної
плати та умов праці
 
 
О. Товстенко

[1]Сучасна виборча система нівелювала поняття «виборчий округ». На даний час під виборчим округом депутата мається уся територія, на яку поширюється юрисдикція відповідної місцевої ради. Отже під повноваженнями депутата у виборчому окрузі розуміється повноваження на території села, селища, міста.

[2]Під іншими місцевими радами мається на увазі будь-яка сільська, селищна, міська, районна, районна в місті, міська ради на усій території України (окрім ради, депутатом якої є особа)

[3]Більш докладно про це в книзі «Практичний курс депутата місцевої ради та його команди» (http://ipo.org.ua/депутат-місцевої-ради-та-його-команда/)

[4]Більш докладно про це в книзі «Постійні комісії як інструмент депутата місцевої ради» (http://ipo.org.ua/ПОСТІЙНІ-КОМІСІЇ-ЯК-ІНСТРУМЕНТ-ДЕПУТ/)

ПАРТНЕРИ

Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image