2008 рік

За зміною декорацій – згадати про зміст

31.05.2009

У квітні депутатський корпус місцевих рад України святкує два роки повноважень. Це вперше обрані місцеві ради, в умовах запровадженої жорсткої пропорційної виборчої системи.

Які ж висновки можна зробити, характеризуючи роботу місцевого депутатського корпусу?

По-перше, тотальний відхід від передвиборчих програм та обіцянок задекларованих на виборах. Випадки ігнорування партійних програм, та й навіть виходи депутатів із фракцій, набули масового характеру. Особливо це стосується депутатів тих фракцій, які потрапили до опозиції, або меншості в раді. Політичні сили повністю втратили контроль над своїми висуванцями.

По-друге, політичні сили виявилися не в змозі консолідувати власні партійні представництва – фракції, навіть у тих радах, де отримали беззаперечну більшість. Часто депутатські групи та фракції групуються не у відповідності до партійно-політичного поділу, а за інтересами (бізнес, бюджетна сфера, ЖКГ тощо). Причому іноді конкуруючі групи в раді були обрані по списку однієї і тієї самої партії або блоку.

По-третє, регіональний зріз місцевого депутатського корпусу фактично не виявляє різниць у тих проблемах, з якими стикаються депутати. Це, як правило, бюджетні відносини, земельні питання, управління комунальною власністю та організаційна робота.

Варто зазначити, що реформ та підвищення ролі і значення місцевого самоврядування очікують як на сході так і на заході. Адже діючий закон про статус депутатів місцевої ради був ухвалений у липні 2002 і написаний під логіку діяльності депутата, обраного у мажоритарному окрузі.

Після обрання депутатського корпусу на закритій пропорційній основі, застосування значної кількості положень документу стало просто неможливим (наприклад, положення про відкликання депутата виборцями) чи сумнівним (наприклад, про роботу депутатських груп).

Власне, пропорційна система на місцевих виборах мала б бути сприйнята як подія номер один у суспільстві. Але інтенсивні політичні змагання у центрі протягом 2006-2007 років відсунули проблему на другий план. Запровадження в Україні влади партій по всій вертикалі представницької влади минуло досить непомітно.

Натомість навіть у містечках з кількома тисячами виборців був встановлений фактично "диктат" партій. В результаті, депутатами, з одного боку, стали партійці, штабісти, регіональні політики, з іншого, особи, які досі не мали жодних шансів стати депутатами за умов попередньої виборчої системи.

Сьогодні інших форм обрання до ради, аніж партійний список, закон не передбачає. Таким чином, за сучасних умов виборці не можуть повною мірою реалізувати своє конституційне право обиратися, бо повністю підпадають в залежність, насамперед, від волі політичних партій, які повинні здійснити процедуру висування.

Жодному громадянину не можна гарантувати, що якась із партій погодиться висунути його кандидатом у депутати і таким чином він зможе взяти участь у виборах. Цього партія не може гарантувати навіть своїм членам.

Ще одним прикладом сумніву у конституційності нового виборчого закону є формування районних і обласних рад на пропорційній основі. Відповідно до Конституції, це ради, які представляють "спільні інтереси громад".

Сьогодні звичною є ситуація, коли більшість депутатів обласної ради є мешканцями обласного центру, а значна кількість районів області не представлена в обласній раді взагалі. Так, майже жоден з обраних депутатів Закарпатської обласної ради 5-го скликання не проживає на території найбільшого сільського району в Україні – Тячівського.

Та й саме місце проживання (реєстрації) не означає, що депутат представляє саме цю адміністративно-територіальну одиницю, адже представляти і проживати, це абсолютно різні речі.

Однією з найбільших проблем функціонування нових рад 5-го скликання став повний розрив між виборцем і депутатом. У цьому ж контексті постає питання ознайомлення виборців із повним списком кандидатів, а не лише з першою п’ятіркою.

Цікавим виявився експеримент проведений в Ужгороді під час виборів у березні 2006-го року. Зокрема, на тих дільницях де виборці були повідомлені про повний зміст всіх виборчих списків, явка зросла, а популярність політичних сил – переможців виборів до міської ради – впала.

Висновок очевидний: володіння виборцем інформацією про зміст списку кандидатів впливає на його вибір.

Нині ж переважна більшість виборців не знають складу тієї політичної сили за яку віддали голос, а відповідно і складу її представництва у місцевій раді. Нерідко виборці не можуть відтворити в пам’яті і першу п’ятірку обраної політичної сили.

Часто виборці просто не цікавляться такою інформацією, але з іншого боку, партії у переважній більшості не поінформували виборців про результати виборів і створення власних представництв у радах, уникаючи персоніфікованої відповідальності перед громадою.

Незважаючи на перехід від мажоритарної до жорсткої пропорційної системи, можна стверджувати, що якість роботи депутатського корпусу не лише не змінилася на краще, а й погіршилась.

І хоча практика діяльності рад нового скликання засвідчила, що зміна системи виборів не змінила суті депутатської роботи, слід враховувати появу нового центру прийняття рішень. Це партійна організація та її фракція в раді.

Найпоширенішими питаннями, які постають у зв’язку зі стосунками між виборцем і депутатом, є:

Чому депутатів у раді кілька десятків, а вирішують головні питання обмежене коло осіб?

Де поділися передвиборні обіцянки, і звідки, замість них, з’явилися у радах невідомі ніколи прізвища бізнесменів?

Чому масово в Україні зникли депутатські прийоми та зустрічі обранців з виборцями?

Відповідь на ці та схожі питання можна сформулювати таким чином: відбулася деперсоніфікація депутата. Персоніфікація відбувається лише на рівні лідера партії чи фракції, ще кількох уповноважених осіб.

Справа в тім, що з усього комплексу питань реформи місцевого самоврядування, змін зазнав лише закон про вибори депутатів місцевих рад. Майже незмінними залишилися положення законів про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про статус депутатів місцевих рад тощо.

Оскільки всі вищезазначені закони передбачають мажоритарний принцип обрання рад, то й більш чіткі повноваження партійних організацій, їхніх фракцій, механізм впливу на депутатів, процедури відкликання в них не зафіксовані.

В Україні продовжується практика порушення принципів та засад закону про місцеве самоврядування депутатським корпусом. Зокрема повністю, або частково ігнорується необхідність оприлюднити не пізніше ніж за 10 днів час, місце і перелік питань що розглядаються депутатами під час сесії ради.

Порядок денний пленарних засідань, з якими працює депутатський корпус, не відповідає переліку питань, зазначених в оголошеному для населення порядку денному.

Головуючий на пленарних засіданнях ігнорує норми регламенту власної ради. Порушуються Положення про постійні депутатські комісії, не належним чином організовується їхня робота.

Ухвалені радою рішення не оприлюднюються у 90% випадків, і, таким чином, виникає питання набрання ними чинності, але вони виконуються чиновниками.

Ігнорується право фракцій на пропорційне представництво в постійних депутатських комісіях. Особливо гостро це питання стоїть для депутатів, що представляють меншість в радах, де більшість повністю ігнорує потреби опозиції.

Не дотримується право фракцій на попереднє обговорення кандидатур на посади, які обираються або погоджуються радою. Масово зафіксовані випадки обрання двох і більше заступників голови районної і обласної ради тощо.

Загалом, депутатський корпус та керівництво місцевих рад впевнене у безкарності порушення чинних законів та регламентних норм.

Разом з тим, нагальним є питання розведення виборів у часі, і це напевно є одним з найбільших досягнень позачергових виборів до Київської міської ради, щоб покласти край практиці змішування у свідомості виборців проблем і питань, що вирішуються на різних рівнях.

Адже часто люди голосують на місцевих виборах зважаючи на питання мови і військової політики і часто забувають про питання житлово-комунального господарства, благоустрою, інфраструктури, роботи комунальних підприємств і земельних проблем (власне те, чим повинне перейматися місцеве самоврядування).

Люди фактично голосували за Тимошенко, Януковича і Ющенка у міські, районні та обласні ради, чітко не усвідомлюючи, що за назвами розкручених партій ховаються цілком реальні люди, які нерідко мають мало спільного з іменами знаних політиків.

Питання розведення виборів у часі також лежить у контексті проведення конституційної реформи місцевого самоврядування та проведення чергових виборів президента та Верховної Ради.

До речі, програмні документи всіх найвагоміших політичних сил передбачають продовження реформи місцевого самоврядування. Потребує свого врегулювання питання про проведення виборів сільських, селищних, міських голів, оскільки строк їхніх повноважень становить 4 роки, тобто до 2010 року, а місцевих рад – 5 років, тобто до 2011 року.

Таким чином постає питання про дату виборів. Якщо розводити вибори у часі протягом даного скликання, то вони не повинні відбуватися у 2009 році, адже тоді увага суспільства буде прикута не до проблем місцевого самоврядування, а до президентських виборів.

Логічно, якщо вибори відбудуться якнайшвидше, але чи є зміст їх проводити за чинною ж виборчою системою?

Наступне питання, це питання виборчої системи, яка б справді демократизувала суспільство з одного боку, з іншого, давала можливість й надалі розвиватися партійній складовій політичної відповідальності.

Напевно, варто розглядати два варіанти – пропорційна виборча система з відкритими списками та змішана пропорційно-мажоритарна система. Але при виборі системи слід враховувати неможливість застосування однакової системи виборів для міських районних рад та для обласних і районних рад.

У містах – потрібно йти шляхом відкриття виборчих списків, а також дозволити виборцям ініціювати створення комітетів виборців для реєстрації власних списків, щоб задовольнити конституційне право громадян бути обраними.

На даному етапі застосування мажоритарної виборчої системи при проведенні місцевих виборів у маленьких містах може бути більш прийнятним, ніж пропорційної. Досвід попередніх місцевих виборів свідчить про те, що вибір членів територіальних громад визначається не політичними уподобаннями, а їх поінформованістю щодо особистих якостей того або іншого кандидата.

Крім того, більшість депутатів районних у містах, районних і міських рад взагалі є безпартійними де-факто, а часто і де-юре. Разом з тим, утворення місцевої організації партії в населеному пункті з незначною кількістю населення досить проблематично й не завжди виправдано, часто достатньо осередку.

Альтернативним варіантом щодо повернення до мажоритарної системи виборів для населених пунктів до 10 тисяч виборців може бути використання змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи.

***

Відзначаючи другу річницю місцевих рад України, прикро відмітити що вибори у Київську міську раду – це втрачений шанс провести апробацію нової виборчої системи, та зробити справді крок вперед у демократизації місцевого самоврядування.

За лаштунками декорацій та дискусії про зміну закону про вибори міського голови, забуто про те, що у сесійній залі, де приймаються найважливіші рішення у місті, міський голова має тільки один голос так само як і кожний з 120 депутатів.

Залишається сподіватися, що новобраний депутатський корпус ініціює проведення позачергових виборів районних рад Києва відкривши виборчі списки хоча б на цьому рівні.

Олександр Солонтай, голова Фундації Регіональних Ініціатив, експерт Інституту Політичної Освіти, для УП

ПАРТНЕРИ

Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image