2011 рік

ДРУГИЙ ЗАЛП МІСТОБУДІВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. ВЕДМЕЖА ГРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА

9.03.2011
ДРУГИЙ ЗАЛП МІСТОБУДІВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. ВЕДМЕЖА ГРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА
   Не минуло і двох тижнів після президентського вето на закон "Про регулювання містобудівної діяльності", а парламент, врахувавши поправки гаранта, вдруге ухвалив його в цілому. Ознайомившись із зауваженнями президента, на думку йде відносно недавнє ветування Податкового кодексу. Алгоритм дій аналогічний:

1. Поганий парламент приймає поганий закон.


2. Справедливий президент ветує його, реагуючи на найбільш резонансні положення, втім не змінюючи його системно, а обмежуючись лише "напівзаходами", що дозволяє знизити градус суспільної напруги.


3. Поганий парламент змушений погодитись із зауваженнями Справедливого президента, що він миттєво і робить.


    Чому слово "напівзаходи" найбільш доречне? Бо, наприклад, громадянам повернуто право на громадські слухання, але тільки щодо планувальної документації, а не окремих об’єктів будівництва.

    Місцевим радам повернуто виключне право на затвердження планів зонування території, але скасовано поняття "місцеві правила забудови" і так далі.

    Тобто, ніби й господарі на своїй території, але якось все наполовину, частково, не повною мірою…


Права є. А що з відповідальністю?


   Але окремою прикрасою параду "напівзаходів" стали зауваження гаранта щодо реформування системи відповідальності тих, хто будує.


    Варто сказати, що "революційний" закон сприймався б більш адекватно, якби працював принцип: "Система спрощується, але відповідальність за порушення посилюється".


    Тобто, шановні будівельники, держава прибирає від вас кровожерливих чиновників і максимально спрощує порядок оформлення документації, але якщо ви порушуєте цей простий порядок – начувайтесь!


Але ідеологи закону мали власну логіку.


   Нагадаю, що на сьогодні відповідальність забудовників встановлена законом "Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" та Кодексом про адмінправопорушення.


    Зовні начебто все виглядає пристойно: за будівництво без дозволу – штраф у розмірі 50% від вартості виконаних робіт, за експлуатацію неприйнятого в експлуатацію об’єкта – 10% від тої ж вартості, тощо.


    Здавалося б, усі мають боятися таких штрафів. Але! Основна проблема якраз і полягає у розрахунку вартості робіт, процедура визначення якої чітко не прописана. Тому від якої суми вираховувати відсотки? А помилка хоча б на копійку практично завжди має наслідком оскарження штрафу в суді з подальшою туманною перспективою його стягнення.


    Саме тому сума стягнутих штрафів подекуди в рази менша суми нарахованих інспекціями Держархбудконтролю. Різниця – мільйони гривень. Загалом більшість несплачених сум безнадійно застрягають в судах і, враховуючи різнотлумачення в законодавстві, там і "гинуть".


    Єдиним виходом, що дозволяв інспекції зберегти своє обличчя в разі виявлення порушень була адмінвідповідальність керівників підприємства-забудовника – їх можна було оштрафувати на… 850 гривень, незалежно від "розмаху" будівництва об’єкта.


    Покласти край такій неефективній системі мала система так званих "фіксованих" штрафів. Тобто, щоб виключити різного роду різнотлумачення при розрахунки, пропонувалось чітко встановити розмір штрафу при певних порушеннях. Наприклад, за виконання робіт без дозволу – чітко встановлена сума Х, за незаконну експлуатацію – сума Y, тощо.


    Таким чином, інспектор, який виявив порушення, не мав би жодних сумнівів яку суму штрафу застосувати та і суми пропонувалось встановити такі, що будувати без документації стало б просто невигідно.


    Чи варто казати про те, що ці напрацювання Держархбудінспекції за два роки так і не дійшли до голосування у сесійній залі, розбиваючись об стіну, що має назву "інтереси будівельного бізнесу"?


    Уважно вивчивши проголосований депутатами закон, у порівняльній таблиці до нього можна побачити, що Держархбудінспекції все ж таки вдалось зробити неможливе – подати свій законопроект, що якраз і передбачав запровадження фіксованої системи стягнень.


Причому якість підготовленого законопроекту – на дуже високому рівні.


    Так, за виконання робіт без дозволу (у новій редакції – декларації про початок будівництва) – штраф у розмірі до 850 тисяч гривень, за невиконання законного припису інспектора про зупинення будівництва – 17 тисяч і так далі.


    У разі прийняття даних змін, права і відповідальність будівельників були б більш-менш збалансовані. Але ці пункти були вилучені з проекту закону.


    Виникає логічне запитання – якщо мета закону благородна, то чому депутати побоялися посилити відповідальність забудовників, фактично залишаючи для них старі, неефективно працюючі правила притягнення до відповідальності? Чому знову позбавили і без того куций український бюджет сотень мільйонів гривень недоплачених штрафів?


    Цікавими видаються дані питання, особливо в розрізі висловлювань одного з ідеологів закону – віце-прем’єра Тігіпка, який заявив, що ефекту від прийнятого парламентом закону можна очікувати вже до кінця 2011 року і що "особливо сильний імпульс вже у 2011 році відчують і суміжні із будівництвом галузі – виробники будматеріалів, меблів, металургії".


    Пам’ятаючи, ким на сьогодні контролюються дані галузі, особливо металургія, стає зрозуміло що закон справді має далекосяжні перспективи.


    Гарант Конституції мав усі шанси суттєво збалансувати закон. Для цього йому варто було б у своїх зауваженнях наполягти на введенні до тексту закону положень, підготовлених Держархбудінспекцією.


    Натомість зауваження сформульовані одним абзацом: доручити Кабінету Міністрів… знову підготувати законопроект щодо відповідальності за порушення в галузі будівництва.


Чому президент не захотів скористатись уже готовим текстом?


   Відповідь на поверхні: система, яка б посилювала відповідальність забудовників, владній команді не вигідна.


    Можна спрогнозувати, що Кабмін підготує якийсь законопроект, але це вже буде інший законопроект і інша відповідальність… Коли пристрасті навколо "містобудівної революції" вщухнуть, навряд чи хтось слідкуватиме за якістю такого законопроекту.


"Друге дихання" самочинного будівництва


    Повертаючись до Держархбудінспекції, варто зазначити, що ця організація, залишаючись із тими повноваженнями, які є сьогодні, приречена бути універсальним "стрілочником" у всіх конфліктних ситуаціях.


    Якщо врахувати, що "до реформи" чисельність цієї структури становила близько 1500 чоловік на всю Україну, із них відсотків двадцять – люди, котрі безпосередньо "в полі" не працюють (керівний склад в центрі та областях, бухгалтерія, відділи кадрів та інші фахівці, які працюють виключно у кабінетах), отримаємо в середньому одного інспектора на район області.


    А тепер увага, питання: чи зможе фізично одна людина з зарплатою в 1,5-2 тисячі гривень, і пересуваючись по ввіреній території громадським транспортом, встежити за всіма об’єктами, що будуються на території району?


    До слова, сьогодні ДАБІ, як і решта урядових органів, перебуває в стадії реформування і, наскільки мені відомо, штатна чисельність нової інспекції буде ще зменшена.


    Це наштовхує на ще один невтішний висновок: самочинне будівництво не лише не буде подолане, але й розквітне буйним цвітом, оскільки новий закон не вносить жодних новацій в питання боротьби з самочинним будівництвом.


    Закон не встановлює жорсткої відповідальності забудовника, а лише по-єзуїтські формулює правило (стаття 38): мовляв, якщо об’єкт побудовано самочинно, то інспекція звертається до суду з позовом про його знесення.


    Не буду зайвий раз нагадувати, як і на кого працює наша судова система, і так зрозумілим є факт, що самочинно побудовані об’єкти мають абсолютно примарні шанси бути знесеними.


Будівельне самоврядування


    І як фінальний акорд, апогей у параді "новацій" – положення закону про так звані "саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності", звідки, здається, стирчать вуха одного з розробників закону – Української Будівельної Асоціації.


    Прийнятий закон надає право таким організаціям проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури. Перелік таких послуг визначається Кабміном.


    Для тих, хто не зрозумів, поясню: відтепер організація, членами якої є будівельні компанії, отримавши певні повноваження від Мінрегіонбуду, зможе давати "путівку в життя" тим, хто працює в будівельній галузі, підміняючи собою державний орган, згаданий у тому ж законі – атестаційну архітектурно-будівельну комісію. А саме: визначати рівень кваліфікації і знань фахівців, видавати їм кваліфікаційні сертифікати, скасовувати їх, тощо.


    Тобто, фактично, контролювати будівельний ринок України, не допускаючи на нього "чужих".


    Відповідальності при цьому – жодної. Це те ж саме, що створити, наприклад, асоціацію гральних закладів, яка сама б видавала іншим гральним закладам ліцензії на відкриття казино.


    І хоча й немає нічого поганого в тому, що будівельники оцінюють своїх колег по цеху, погано інше – функції органу державної влади перекладаються на недержавну організацію.


Замість епілогу


    Як і у випадку з Податковим кодексом, гарант Конституції зробив пару реверансів в бік надання даному закону "людського обличчя". Але окрім "косметичного ремонту", жодних системних змін президент не запропонував, тому можна передбачити, що наслідки введення в дію цього закону, про які вже йшлося в попередньому матеріалі, таки настануть.


    Додати можна лише один – подальше зростання обсягів самочинного будівництва, оскільки неефективні правила притягнення до відповідальності недобросовісних забудовників так і не зазнали змін.


Андрій Странніков, директор Інституту політичної освіти, депутат Київської міської ради, блок Кличка, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/03/2/5977698/

ПАРТНЕРИ

Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image
Owl Image