ПОНЯТТЯ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Комунальна власність – одна з трьох форм власності, поряд з державною та приватною. Також, поряд з державною власністю це одна з двох форм публічної власності. За своєю суттю комунальна власність є колективною.

Згідно закону «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Конституція України визначає, що рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:

управляють майном, що є в комунальній власності;
затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Формування комунальної власності сучасної Україні проходило в два етапи:

І – виокремлення комунальної власності як окремої форми державної власності – з 1990 по 1996 р.

ІІ – розмежування державної і комунальної власності та виокремлення комунальної власності як однієї з трьох форм власності в Україні (державна, комунальна, приватна). – 1996-1997 рр.

Протягом обох цих етапів відбувався процес формування приватної форми власності, в тому числі шляхом відчуження державного та комунального майна у приватну власність (приватизація державних підприємств, квартир у житлових будинках, що перебували як у державній, так і комунальній формах власності тощо.).

Вперше за часів новітньої історії України поняття «комунальна власність» з’являється ще до Акту проголошення незалежності України, у законі УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який Верховна рада УРСР ухвалює в січні 1991 р. Цей закон визначав, що місцеве самоврядування в Україні – це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази.

Тоді сільські, селищні, міські ради народних депутатів визнавалися органами місцевого самоврядування, а районні і обласні ради народних депутатів становили систему регіонального самоврядування.

Фінансово-економічну базу місцевого та регіонального самоврядування становили:

природні ресурси, розпорядження якими здійснювалися відповідними радами народних депутатів;
місцеве господарство, комунальна власність, яка служила джерелом одержання доходів місцевого та регіонального самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території;
фінансові ресурси, що складаються з бюджетних і позабюджетних коштів.

Але не зважаючи на наявність в законі цього терміну, комунальної власності як такої на той час ще не існувало.

15 березня 1991 р. було введено в дію закон Української РСР «Про власність», який зберігав чинність до 2007 р. Згідно норм цього закону, власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна та державна. Всі форми власності взнаються рівноправними.

До приватної власності вже в той час могли належати серед іншого жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, худоба, земельні ділянки, транспортні засоби і навіть кошти, акції та цінні папери. Суб’єктами права приватної власності могли бути громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Суб’єктами права колективної власності були трудові колективи підприємств, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, професійні спілки, політичні партії та інші громадські чи релігійні об’єднання, що були юридичними особами. Суб’єктами права колективної власності на землю визнавалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства тощо.

До державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності була держава в особі Верховної Ради України. Суб’єктами права комунальної власності визнавалися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Отже, комунальної власності як окремої форми власності на той час ще не було. Місцеві ради народних депутатів хоч і визнавалися органами місцевого та регіонального самоврядування, але все майно та кошти, що становили їх фінансово-економічну основу, належали до державної форми власності і передавалися місцевим радам народних депутатів лише в управління. В межах адміністративних територій, радам для забезпечення їх діяльності передавалися в управління кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Здійснення розподілу майна, яке передавалося державою в «комунальну власність» відповідним радам народних депутатів, регламентувалося Постановою Кабінету міністрів України № 311 від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

В додатку до цієї постанови наведено перелік майна, який було передано у «комунальну власність» областей України та міст Києва і Севастополя. Подальший розподіл майна серед адміністративно-територіальних одиниць нижчого порядку відбувався таким чином:

розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадилося облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів;
розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадилося виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Ось через такий складний механізм до управління місцевих рад потрапили:

житловий та нежитловий фонд;
житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
майнові комплекси підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, у тому числі міжрайонні водопроводи з магістральними водоводами, що обслуговують декілька населених пунктів області (крім водопроводів промислових підприємств), пов’язані з ними ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства;
майнові комплекси підприємств теплового господарства (підприємства теплових мереж, котельні, бойлерні тощо), ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства, пов’язані з організацією виробничої діяльності підприємств теплового господарства;
Виробничі бази, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов’язані з виробничою діяльністю організацій шляхового господарства в містах та інших населених пунктах. Спеціалізовані шляхові ремонтно-будівельні організації;
майнові комплекси трамвайних, тролейбусних і трамвайно-тролейбусних виробничих управлінь, включаючи депо, лінійні та інші служби, що входять до їх складу. Ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства, що обслуговують або пов’язані з організацією виробничої діяльності підприємств міськелектротранспорту (крім ремонтних заводів рухомого складу у містах Дніпропетровську, Донецьку, Львові. Одесі, Харкові);
підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення з майновим комплексом;
майнові комплекси готельних об’єднань та окремі готелі, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів;
ритуальне обслуговування: кладовища, крематорії, спецкомбінати підприємств комунально-побутового обслуговування, автотранспортні та інші підприємства по наданню ритуальних послуг та виготовленню ритуальної атрибутики;
підприємства та організації зеленого господарства: трести, контори радгоспи, торговельні контори по продажу квітів тощо;
підприємства торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення;
об’єкти дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, школи-інтернати тощо;
об’єкти охорони здоров’я та соціального забезпечення;
об’єкти культури, фізичної культури та спорту тощо.

Комунальна власність як самостійна форма власності в Україні з’явилася з ухваленням у 1996 р. Конституції України, стаття 41 якої містить положення про три форми права власності в Україні – державну, комунальну та приватну. Стаття 140 Конституції визначає: місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення. У стаття 142 зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Остаточне завершення процесу формування комунальної власності відбулося з набранням чинності 12 червня 1997 р. закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до прикінцевих та перехідних положень цього закону, майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Таким чином, все державне майно «комунальної власності», що було розподілене між адміністративно-територіальними одиницями в рамках Постанови Кабінету міністрів України № 311 від 05.11.1991 р., перейшло у комунальну власність і територіальні громади отримали повноцінне право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном на свій розсуд і в своїх інтересах. Саме так визначено у статті 60 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Міське комунальне господарство

Міське господарство є складним об’єктом управління, що має у своєму складі різні за характером і підлеглістю підрозділи, що надають населенню житлові й комунальні послуги.

Комунальна інфраструктура міста – це комплекс установ і підприємств, які відповідають за своєчасне і нормальне надання послуг населенню у сфері комунальних служб (каналізація і водопостачання, теплопостачання, електропостачання, транспорт і дороги, інженерні комунікації і тощо). Термін «інфраструктура» походить від поєднання двох латинських слів: infra — «нижче», «під» та structura — «будівля», «розташування» і в сучасних умовах вживається для означення сукупності споруд, будівель, систем і служб, необхідних для функціонування галузей матеріального виробництва та забезпечення умов життєдіяльності суспільства.

У сукупності ці підприємства і організації житлового господарства та впорядкування міст складають самостійну галузь системи життєзабезпечення міста – комунальне господарство.

Міське комунальне господарство передусім забезпечує надання послуг, що забезпечують життєдіяльність міста:

Управління, утримання та ремонт житлових будинків та споруд, прибудинкових територій;
Комунальні послуги:
Водопостачання та водовідведення;
Теплопостачання;
Електропостачання;
Газопостачання;
Вивезення відходів;
Благоустрій міста – раціональне використання міського простору, озеленення, санітарне очищення тощо) ;
Дорожнє господарство – утримання та ремонту автомобільних доріг, мостів і шляхово-транспортних споруд, тощо;
Зовнішнє освітлення;
Ритуальне обслуговування.

У Законі України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і є базовим для цієї галузі міського господарства, наводяться такі визначення:

житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За функціональним призначення Закон поділяє житлово-комунальні послуги на:

комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За порядком затвердження цін/тарифів ЖКП поділяються на три групи:

перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, – національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості є одним із основних завдань органів місцевого самоврядування.

Згідно закону «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські селищні та міські ради, а також їх виконавчі органи наділено значним переліком повноважень у сфері житлово-комунальних послуг.

Так, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить:

встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;
прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
прийняття рішень про визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов’язковим у комунальних унітарних підприємствах; про затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства; про визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства; про встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств;
визначення критеріїв відбору незалежного аудитора та критеріїв віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, та затвердження порядку такої перевірки і порядку залучення незалежного аудитора;
прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;
вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;
надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, у тому числі місць чи об’єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;
встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;
створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби;
вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства;
визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

До власних повноважень виконавчих органів місцевих рад належить:

управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;
облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;
сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;
прийняття рішень про організацію громадських вбиралень, стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;
забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;
вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин;
організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян;
прийняття рішень щодо паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів;
встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;
затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;
прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду;
встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів;
забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони;
залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку;
затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів;
видача дозволу на порушення об’єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом.

Делеговані повноваження:

здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв’язку;
здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об’єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об’єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об’єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;
здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;
встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності;
облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;
надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату;
здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;
видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій;
облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;
облік відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності;
здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

У сукупності із повноваженнями, які надаються органам місцевого самоврядування законом «Про житлово-комунальні послуги» та іншими законами, що регулюють питання благоустрою міст, постачання тепла та питної води, поводження з відходами тощо, місцева влада має достатньо можливостей для здійснення ефективного управління сферою житлово-комунального господарства на місцевому рівні.

Благоустрій населених пунктів

Благоустрій населених пунктів – комплекс соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, озеленення, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Це сукупність різноманітних видів впорядкування міст, селищ і сіл, що створюють зручні, здорові й культурні умови життя населення. До основних видів благоустрою населених пунктів належать: зовнішнє впорядкування вулиць, площ, набережних і житлових кварталів; транспортне обслуговування населення; водопостачання, освітлення, озеленення, санітарне очищення міст тощо.

Об’єктами благоустрою є:

Території загального користування:

парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
пам’ятки культурної та історичної спадщини;
майдани, площі, бульвари, проспекти;
вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;
пляжі;
кладовища;
інші території загального користування;

Прибудинкові території.

Території будівель та споруд інженерного захисту територій.

Території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

До об’єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Закон «Про благоустрій населених пунктів» чітко визначає повноваження органів місцевого самоврядування у сфері благоустрою.

Повноваження місцевих рад у сфері благоустрою:

затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;
затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;
створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб’єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);
визначення підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об’єктів благоустрою

Повноваження виконавчих комітетів місцевих рад у сфері благоустрою:

забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях;
організація місць відпочинку для населення;
затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об’єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів, озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об’єктів тощо;
визначення місць стоянок транспортних за