СТАТУС ДЕПУТАТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Разом з здобуттям Незалежності України, одразу розпочалося створення системи місцевого самоврядування. З’явилося поняття «місцевий депутат», «депутат місцевої ради», яке виокремилося від поняття «народний депутат», що до цього вживалося по відношенню до депутатів на всіх рівнях. Таким чином, замість «страни советов», в якій від сільради до Верховної Ради СРСР всі були народними депутатами, в Україні чітко розділилися ці два різних поняття. І хоча слово «депутат» спільне і там, і там, але різниця більш ніж суттєва. Народними депутатами залишилися тільки депутати Верховної Ради України. Натомість на рівні громади, а також на районному та регіональному, депутатів назвали «місцевими». Нажаль спільне слово «депутат» все ж таки створює проблеми в розумінні різниці, а тому багато виборців, кандидатів в депутати та навіть самі депутати, не розуміють особливої різниці. Більше того, спільність залишилася навіть в Кримінальному кодексі, про це піде мова далі.
Станом на сьогодні, в Україні близько 150 тис. депутатів місцевих рад. Найбільше депутатів в сільських та селищних радах, адже в кожній, навіть найменшій сільраді, обирається щонайменше 12 депутатів. Також до місцевих депутатів відносяться всі депутати всіх районних та міських рад, а це ще значна чисельна прибавка в «депутатській армії». Крім того, в окремих великих містах є також депутати районних рад, ну і в усіх областях, окрім Донецької та Луганської, ще обрано депутатів обласної ради. Також останнім часом з’явилося поняття «об’єднана громада», там теж обирають депутатів і вони також мають статус «місцевий».
Таким чином, 150 тис. депутатів місцевих рад працюють по всій території України в своїх місцевих громадах та повинні представляти, захищати та просувати інтереси виборців своїх територій. До речі, з прийняттям закону про місцеві вибори в 2015 році та з створенням «об’єднаних громад» загалом почала зменшуватися чисельність депутатів. Зокрема, закон про вибори скоротив кількість депутатів майже на третину. Крім того, в кожній об’єднаній громаді, замість різних рад, створюється єдина місцева рада, а це теж призводить до зменшення чисельності депутатів. Також процес об’єднання громад змінює роль, значення депутатів та систему їх обрання. Так, в сільських та селищних радах депутати обираються на мажоритарній основі, але коли громади об’єднуються з міською громадою, то виборча система змінюється на партійну (в міські, районні та обласні ради депутати обираються за партійними списками). Отже, об’єднання призводить до зменшення чисельності місцевих депутатів на певній території, посилення їх політичного статусу та звісно підвищення ролі в прийнятті рішень.
Важливо зрозуміти, що саме має знати місцевий депутат, щоб ефективно виконувати свої обов’язки. Це певне законодавство, але не тільки. Наприклад, статтю 49 закону про місцеве самоврядування депутат має знати ледь не напам’ять, як і власне закон про статус місцевого депутата. Також «на зубок» депутат має знати статут міста в частині місцевого депутата, а крім того, додатковими особливостями кожної ради є власний регламент, положення про комісії (вони в кожної ради різні). Це так звана вузька правова база. А крім того є основний перелік законів, без орієнтування в якому депутату просто неможливо працювати. Отже, законодавча база знань депутата має складатися з низки законів України, один з яких написаний спеціально про місцевих депутатів, а також з місцевих правил, які в кожній громаді є різними. Але саме по собі володіння цією правовою базою, особливо щодо формальних процедур та можливостей використання депутатського статусу, взагалі не представляє собою жодної цінності, якщо застосування знань не спрямовано те, щоб вплинути безпосередню роботу влади.
Враховуючи це, слід пам’ятати, що реально депутату слід орієнтуватися у набагато більшій кількості питань, а не тільки в законодавстві. Адже тільки так він зможе свідомо реалізовувати власний вплив на прийняття рішень у в місцевій владі. Наприклад слід добре розбиратися в проблемах територій, розуміти їх виникнення, етапи «розвитку», спроби, які докладалися до вирішення, основних ключових суб’єктів прийняття рішень, місцеві інтереси. Саме тому, загалом орієнтація в чинному законодавстві, ще не є запорукою ефективності в роботі депутата. Знати норми та реально досягати результату – це різні речі.
Тому слід пам’ятати, що використання «статусу депутата» це безпосередня активна робота, з використанням «творчого підходу». Але разом з тим, без законодавства досягнути ефективності теж неможливо, адже саме відповідно до законодавства депутат має унікальні права. Наприклад, безперешкодно відвідувати всі підприємства, установи та організації на території ради використовуючи для цього право позачергового прийому. Також депутат має право ознайомитися з будь якими документами, інформацією, яка є в розпорядженні органів місцевого самоврядування. Має депутат також низку інших унікальних прав, як то впливати на порядок денний або бути учасником засідань різноманітних органів в межах території власної громади (району, області).
Навіщо такі широкі та сильні права місцевому депутату? Справа в тому, що фактично більшість проблем місцевого значення піддаються вирішенню і можуть бути роз’язанні на місцях. Але часто вони не вирішуються роками, і можуть бути вирішені тільки в тому випадку, якщо представники органів місцевої влади застосують неординарні, нетрадиційні підходи, якщо будуть використовувати всі реально доступні засоби. Хтось має до цього підштовхнути. Це роль саме депутата, який представляє та говорить від імені людей. Тому широкі права депутату потрібні для того, щоб спонукати тих, хто може вирішити проблеми людей – це зробити!
Але нажаль, типовий депутат місцевої ради в Україні зовсім інший. Замість того, щоб бути голосом людей та сприяти виборцям у вирішенні їх ключових проблем, багато місцевих депутатів є негативним зразком, який:
- не читає проекти рішень, а тим більше довідкових та допоміжних матеріалів, які розкривають зміст, деталі запропонованих рішень;
- пропускає засідання комісій, часто навіть пленарних засідань;
- не зустрічається з виборцями, тим більше регулярно у власній громадській приймальні;
- тримає в секреті від людей свій телефон та часто змінює номер, щоб не додзвонилися.
- ігнорує прохання та пропозиції членів партії, дружніх громадських організацій та навіть сусідів.
Натомість місцевий депутат має бути зовсім іншим. Зокрема, ефективний депутат місцевої ради:
- готує депутатські звернення, а при потребі запити щодо актуальних проблем людей, які дізнається після регулярного спілкування з ними;
- розміщає в місцевій газеті, на дошці оголошень або, наприклад, в інтернеті оголошення, де і коли можна зустрітися з депутатом;
- вивчає закони та матеріали, для якісної роботи депутата місцевої ради;
- організовує роботу кількох помічників, які допомагають у депутатських справах;
- звітується про свою роботу.
Дуже часто місцевим депутатам здійснюють різноманітні перешкоди в роботі. Наприклад, типовою є ситуація, коли депутат місцевої ради, в порядку статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» хоче скористатися прямим доступом до документів, але чиновники відмовляються сприяти депутату, ховають папки, закривають шафи, неправомірно вимагають писати депутатські звернення, тобто не виконують пряму норму закону про право депутата безпосередньо знайомитися з документами та копіювати їх в раді та її органах.
Такі перешкоди трапляються в багатьох інших ситуація. Наприклад, часто депутату заважають в першочерговому прийомі, пишуть відписки в зверненнях, відмовляють в надані документів, не виконують законних вказівок, не надають сприяння тощо. Траплялися навіть випадки, що перед депутатами в певних установах та організаціях зачиняли двері, здійснювали фізичні перешкоди тощо. В більшості випадків такі ситуації пов’язані з наступними факторами:
– участь депутата в опозиції;
– конфлікти, протистояння з мером, окремими чиновниками, адміністрацією;
– незнання чиновниками законів, виконання незаконних вказівок «шефа»;
– неналежне представництво депутата, невпевнена постава, відсутність в депутата знань та переконаності у власній правоті та законності власних дій.
Щоб захистити депутата, в кримінальному праві було передбачено відповідальність за вищеописані та подібні дії. Так, відповідно до статті 351 Кримінального кодексу України, яка називається «Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради» місцеві депутати захищені на той випадок, якщо хтось перешкоджатиме їм в роботі.
Зокрема, кодекс гласить, що невиконання службовою особою законних вимог депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації – караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
| Стаття 351 Кримінального кодексу України (Особлива частина – Розділ XV (ст.338-360)
Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради |
| В ч.1 статті 351 зазначено: Невиконання службовою особою законних вимог депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації – караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Коментар до статті: • Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на авторитет органів місцевого самоврядування, на загальні засади та порядок їх функціонування. Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запитання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. • Об’єктивна сторона злочину полягає в: а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації. • Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата. • Дане діяння, наприклад, буде мати місце у випадку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов’язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін. • Як створення штучних перешкод слід розглядати ухилення службової особи від свого обов’язку надати депутату можливість консультації зі спеціалістом, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою особою тощо. • Надання завідомо неправдивої інформації — це надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких завідомо для службової особи спотворено. • Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного в ч. 1 ст. 351 КК. • Суб’єктивна сторона — прямий умисел. • Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено обов’язок виконувати вимоги депутата, надавати певну інформацію, забезпечувати діяльність.
Джерело: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с., Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. |
Унікальна роль депутата в системі самоврядування, особливий статус
Місцевий депутат представляє громаду 5 років або менше, якщо були дострокові вибори. Депутат має представляти інтереси територіальної громади, виборців, а не свої приватні інтереси. Депутат, який захищає власні інтереси – є корупціонером, а депутат, який захищає інтереси виборців округу, є ефективним депутатом. Депутат має виконувати обов’язки надані йому законом, брати актив2ну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Щодо округу, то в сільських, селищних радах депутат має мажоритарний округ. Щодо депутатів міських, районних, районних в містах та обласних рад, то територія їх округу співпадає з загальною територією всієї ради.
Статус депутата місцевої ради поєднує у собі дві частини – повноваження в раді і її органах та повноваження поза радою (у виборчому окрузі[1], інших місцевих рада[2]). Саме така подвійність дозволяє повною мірою реалізувати представницькі функції. Пропоную поглянути на депутатські повноваження у вигляді таблиці:
| Обов’язки поза радою (виборчий округ, інші місцеві ради) | Обов’язки в раді та її органах |
| – підтримувати зв’язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності,органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади,розташованими на відповідній території;
– не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців; – брати участь у громадських слуханнях з питань,що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу – вивчати громадську думку; – вивчати потреби громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні; – визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців,інших громадян; – вести регулярний, не рідше одного разу на місяць,прийом виборців, розглядати пропозиції,звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення. |
– додержуватися Конституції та законів України,актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів,що визначають порядок діяльності ради та її органів;
– брати участь у роботі ради,постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить; – увійти до складу хоча б однієї постійної комісії ради; – всебічно сприяти виконанню рішень ради та її органів; – виконувати доручення ради, «мера», голови ради, інформувати їх про виконання доручень. |
| Правадепутата поза радою (виборчий округ, інші місцеві ради) | Права депутата в раді та її органах |
| – офіційно представляти виборців та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади,відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань,що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня;
– брати участь з правом дорадчого голосу у загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення; – порушувати перед органами і організаціями та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; – доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; – вносити на розгляд органів і організацій та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов’язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді; – на депутатське звернення; – на невідкладний прийом; – вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку – право дорадчого голосу в засіданнях інших місцевих рад та їх органів. |
– право ухвального голосу з усіх питань,що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить;
– право дорадчого голосу в органах ради, до складу яких депутат не входить; – обирати і бути обраним до органів відповідної ради; – офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах; – пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами; – вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; – вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю; – вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них; – висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; – порушувати питання про недовіру «меру», розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; – звертатися із депутатськими запитами; – звертатись із депутатськими запитаннями; – брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; – вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи,підзвітних чи підконтрольних раді,а також з питань,що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; – порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій; – оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень,заяв,пропозицій громадян або їх об’єднань. |
Наведена вище сукупність прав і обов’язків, а також положення інших законів – це і є статус депутата місцевої ради. Для повноти картини слід додати гарантії депутатської діяльності, наприклад особливості затримання та провадження в кримінальних справах щодо депутата місцевої ради, його звільнення з роботи, призову на військову службу, пенсійного забезпечення, тощо.
Якщо проаналізувати повноваження, то їх умовно можна поділити на три категорії:
- представницькі
- контрольні (сигнальні)
- нормотворчі
Переважна більшість повноважень депутата є контрольними (сигнальними). Це, наприклад, право вимагати припинення порушень законності, ініціювання питань перед правоохоронними органами, направлення звернень та запитів, ініціювання перевірок, порушення питання про недовіру сільському,селищному, міському голові,розпуск органів,утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування.
Слід розуміти, що безпосередньо в раді депутат працює лише 1-2 дні на місяць. Інколи це 4-5 днів. Залежить від активності ради, особливих обставин і, звісно самого депутата. В переважній більшості випадків депутат є «гостем в раді», тобто його розглядають як швидкоминуче явище. Навіть під час пленарних засідань нерідко можна почути критику в бік депутатів – «скільки можна обговорювати, приймайте рішення, треба працювати». Тут дається взнаки радянські традиції роботи рад. Тоді пленарні засідання проходили швидко, в урочистій обстановці, все було вирішено наперед і функція депутатів була виключно ритуальна. Таке ставлення можна зустріти і зараз. Тільки тут з’явився новий додатковий аспект. Уявіть собі щоденну роботу місцевої ради. Є голова, заступники, керівники виконавчих органів, комунальних установ і підприємств, які діють як єдина команда, підпорядковуються вертикально, є службовцями, працюють на професійній оплатній основі, користуються майном громади. Ця велика армія службовців планово готують свої документи, вносять на розгляд рад проекти рішень. Одним словом стабільний ритм життя.
В цей процес «грубо і зухвало» втручається сесія – засідання постійних комісій і пленарні засідання. Все в раді іде шкереберть, службовці повинні готуватись до інформування і доповідей, відповідкй на запитання та надання документів. Звісно, що будь-який службовець ради хоче, щоб усе це швидше закінчилось і повернулось спокійне і зрозуміле буття. Ось тому, депутатам пропонується швидке обговорення і голосуванням «пакетами». Голосуйте швидше і йдіть звідси.
Тому депутат місцевої ради – це своєрідний «подразник». Часто на початку роботи ради, допоки службовці ще не «прилаштувались» до депутатів, просте перебування депутатів в раді вже само по собі створює ефект належної роботи ради. Наскільки ефективним буде депутат і чи зможе він бути каталізатором ефективності роботи службовців ради – це велике питання. Стандартів депутатської роботи не існує. І це з одного боку добре, бо дозволяє проявити індивідуальність кожного конкретного депутата.
З іншого боку відсутність чіткої моделі депутатської поведінки зумовлює неможливість оцінки діяльності депутата, не дозволяє оцінити спрямованість дій депутата. Адже часто депутат з представника інтересів громади і виборців перетворюється на «буфер» між громадянами і службовцями ради. Іноді депутат під виглядом інтересів громади починає лобіювати власні майнові і бізнесові інтереси. Не рідкими є випадки, коли депутати використовують “голос народу” із метою увійти до владних кіл, зайняти своє місце у владній номенклатурі. Тому такі політики часто проплачуюють мітинги, підбурюють активістів, фінансують штучні громадські організації.
Сутність депутатської діяльності полягає у його особливому статусі – офіційний представник виборців. Усе інше – лише інструменти. В тому числі і права ухвального чи дорадчого голосу, право на внесення пропозицій та участь в обговоренні, право на депутатське звернення, запит та запитання та інше. В депутата безліч можливостей бути корисним і ефективним. Такі можливості є під час пленарних засідань[3] та засідань постійних комісій[4].
Важливою є спрямованість дій депутата. Ефективний депутат – це особа, яку «бояться» і «не люблять» службовці; це особа, через яку службовці змушені дотримуватись усіх вимог і регламентів, працювати відкрито і належно. Іншими словами, депутат – це зовнішній контролер якості роботи владної команди. В світлі цього злочинною виглядає позиція депутата – «ми одна команда», «нам треба бути із чиновниками разом», «мер і депутат – це керівник і помічник (радник)”, тощо. Депутати, які займають таку позицію, або ще гірше наймаються на роботу в команду голови – є втраченими для громади. Бо в такому стані неможливо виконувати контрольні функції (наглядати за роботою місцевої влади), бути незалежним представником громади і учасником ухвалення рішень.
Серед усієї сукупності повноважень депутата, потрібно зупинитись на правах дорадчого голосу і невідкладного прийому.
Право дорадчого голосу є потужним представницьким інструментом в депутатському арсеналі. Але нажаль використовується дуже рідко і вкрай неефективно. Право дорадчого голосу реалізується в органах, до складу яких депутат не входить. Це повноваження передбачає право на повноцінну (нарівні із членами органу) участь в обговоренні питання перед його прийняттям (голосуванням) із занесенням до протоколу (стенограми, аудио-, відеозапису тощо) позиції висловленої депутатом. Право дорадчого голосу також охоплює можливість депутата взяти участь в голосуванні. Однак таке волевиявлення не зараховується до результатів голосування, проте повинно бути внесене до протоколу засідання.
Такий дорадчий голос повною мірою є представницько-контрольним. Найчастіше його використовують депутати під час засідань виконавчого комітету місцевої ради чи засідань постійних комісій, в яких депутат не є членом. Право дорадчого голосу може бути реалізовано депутатом в будь-якому органі ради (департаменті, управлінні, відділі), а також на загальних зборах громадян та засіданнях ОСН.
Політичною екзотикою вважається використання депутатами права дорадчого голосу в інших місцевих радах і їх органах. Можна лише поспівчувати тим депутатам, які наважаться виступити в обласній раді чи раді іншого міста. Через низьку правову культуру службовців місцевого самоврядування такий намір депутата викличе нерозуміння та кпини. Хоча за законом, депутат як офіційний представник інтересів своєї громади може скористатись правом дорадчого голосу (взяти участь в обговоренні, проголосувати) під час розгляду іншими радами питань бюджету, розвитку територій, екології та безлічі інших. Використання цього права здійснюється за розсудом самого депутата.
Якби депутати активно користувались правом дорадчого голосу в «своїй» раді та її органах, а також в інших місцевих радах і їх органах – це відкрило б прекрасну політичну практику по представництву та захисту інтересів виборців та територіальних громад; це дозволило б депутату місцевої ради брати активну участь в загальнодержавній політиці та вирішенні питань, що торкаються спільних інтересів громад.
Не менш важливим правом депутата місцевої ради є право невідкладного прийому. Це інструмент безпосереднього оперативного реагування і представництва. невідкладний прийом будь-якою службовою особою підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, а також органів влади, в т.ч. правоохоронних органів, державних адміністрацій, судів. Таке право реалізується шляхом безумовної негайної зустрічі відповідної службової особи та депутата. Здійснюючи таке право депутат повинен пред’явити посвідчення та повідомити про бажання зустрітись із службовою особою в порядку невідкладного прийому. Службова особа, до якої з’явився депутат із вимогою невідкладного прийому, зобов’язана перервати усі заплановані справи (оголосити коротку перерву в нараді, перервати службові спілкування, розгляд документів, прийом громадян, тощо) і негайно провести прийом депутата для заслуховування його вимог, заяв, скарг чи пропозицій. Депутати повинні використовувати право невідкладного прийому таким чином, щоб такий прийом був зумовлений нагальними та особливо важливими справами, тривав якомога оперативно та не завдавав невиправданих втручань в роботу службової особи. Службові особи, що створили перешкоди (в т.ч. не забезпечили реалізацію прав через відсутність необхідних знань про права депутата місцевої ради у технічних працівників, секретарів, охоронців, тощо) у реалізації права на невідкладний прийом підлягають за наявності достатніх підстав дисциплінарній відповідальності, а також кримінальній відповідальності за ст. 351 КК України.
Нажаль таке повноваження як невідкладний прийом використовується рідко і в його реалізації часто існують перешкоди. Також чиновники часто ігнорують невідкладний прийом, вимоги депутатів та створюють перешкоди. Але право невідкладного прийому у поєднанні із правом на вимогу припинити порушення закону та відновити правопорядок надає можливість депутату ефективно захищати виборців в місцевих органах влади, в правоохоронних органах (прокуратурі, міліції), фіскальних органах та на будь-яких підприємствах, установах, організаціях.
Весь описаний вище набір повноважень депутата місцевої ради є ефективним виключно у поєднанні із належним розумінням депутатом свого призначення. Депутат не володіє реальною владою. Він не приймає владних одноосібних рішень. Депутат левову частину часу є зовнішнім контролером владної команди міського голови. І лише протягом кількох днів на квартал чи місяць входить до складу колегіального органу (ради), що ухвалює владні акти. В цих умовах вкрай важливим є збереження незалежного статусу депутата. Ця незалежність передусім стосується можливості бути належним контролером діяльності влади (голови адміністрації, міського голови, його заступників, керівник департаментів, управлінь, відділів, очільників комунальних установ і підприємств).
Зрозуміло, що депутат місцевої ради володіє більшим обсягом можливостей на отримання інформації, має офіційний статус, має достатній обсяг прав і інструментів. Задачею громадських активістів є постійне нагадування депутатам їх задач, їх призначення та місця в системі влади. А коли громадські активісти самі стануть депутатами, то вони так само критично мають ставитись до себе та не повинні забувати своїх обов’язків.
Запити та звернення депутата місцевої ради
Одним з основних інструментів роботи місцевого депутата є депутатське звернення та депутатський запит. Завдяки запитам і зверненням депутат місцевої ради може впливати на ситуацію, дізнаватися інформацію, формувати завдання тощо. Закон надає право депутату звертатися до будь-якого органу, розташованого на території ради, з вимогами вирішити питання, віднесені до їхньої компетенції.
Багато представників громадських організацій зауважують, що звернення громадської організації матиме таку ж силу як і депутатське. Інші, навпаки, думають що документ, підписаний депутатом, матиме значно більшу вагу і силу. Чи відповідає це дійсності?
Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради:
– здійснити певні дії;
– вжити заходів;
– дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.
Як бачимо, депутат в своїх депутатських зверненнях може піднімати доволі широке коло питань, які стосуються виборців та життя територіальної громади в цілому.
Це повністю вписується в передбачені Законом про депутатів права та обов’язки депутатів місцевих рад, адже депутати зобов’язані вивчати громадську думку та потреби територіальної громади, брати безпосередню участь у їх вирішенні. Крім того, ст. 11 Закону дає право депутату місцевих рад порушувати перед органами і організаціями, їх посадовими особами, керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що стосуються інтересів виборців, вимагати їх вирішення.
То чим же тоді це відрізняється від листа, підписаного членом громадської організації чи просто активним громадянином? Справа у тому, що органи та посадові особи, яким було адресовано депутатське звернення, зобов’язані у 10-денний термін розглянути порушене питання та надати депутату відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – дати йому відповідь не пізніш як у місячний термін. Крім того, депутат має право взяти безпосередню участь у розгляді свого звернення. При цьому депутат повинен висловити своє бажання у письмовій формі (в тексті самого звернення), а особи, яким адресовано звернення, повинні повідомити йому дату і час розгляду. Зробити це необхідно не пізніше як за 5 календарних днів до дати розгляду.
Отже, порівняно із звичайним громадянином, за допомогою депутатського звернення може відбутися пришвидшений розгляд питання. Але не завжди. Якщо депутатське звернення з об’єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений термін, особи, яким воно адресоване, зобов’язані письмово повідомити депутата про таку неможливість, та навести обґрунтовані мотиви необхідності продовження строку розгляду.
Слід ще раз підкреслити, що розгляд депутатського звернення по суті та надання відповіді на нього у встановлені строки є не правом, а обов’язком осіб. Це ж саме стосується і представників громадських організацій. Але, на відміну від громадських організацій, якщо депутат не задоволений результатами розгляду свого звернення, або особи, до яких звернулися, ухиляються від вирішення питання у встановлений строк, він має право внести на сесії ради, відповідно до встановленої процедури, депутатський запит. Це вже інша форма документу.
Також зауважимо, що єдиної законодавчо встановле