УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄС: ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ НАБУТТЯ ЧИННОСТІ
В умовах посилення дискусії щодо доцільності підписання «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами членами, з іншої сторони» (саме такою є її повна назва, далі по тексту – «Угода») на Вільнюському саміті Східного партнерства 28-29 листопада ц.р., неочікуваної актуальності набуло питання щодо процедури та часових рамок набуття чинності цим, без перебільшення безпрецедентним для обох сторін, міжнародним договором. Як правило, коментують цю тему люди, необізнані на тонкощах переговорного процесу щодо Угоди та далекі від розуміння елементарних норм міжнародного договірного права та відповідного законодавства України.
Щоби не виникало непорозуміння в цьому питанні спробуємо сухою юридичною мовою, ґрунтуючись на фактах та нормах міжнародного та національного права, пояснити про що насправді йдеться.
Мовою оригіналу
Питання набуття чинності Угодою безпосередньо визначене в самому її тексті, а саме, – у статті 486. З неї випливають наступні ключові моменти:
1) Угода повинна бути «ратифікована або схвалена Сторонами відповідно до їх власних процедур». Це означає, що Угода повинна бути ратифікована Верховною Радою України, пройти відповідні внутрішньодержавні процедури у 28 державах-членах Європейського Союзу, а також бути схваленою Радою ЄС за умови отримання попередньої згоди Європейського Парламенту.
2) Документи про ратифікацію або схвалення здаються на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу.
3) Угода набуває чинності через місяць після здачі останнього документа про ратифікацію або схвалення.
4) Окремі положення Угоди будуть застосовуватись тимчасово до набуття чинності Угоди в повному обсязі.
Ратифікація Угоди Україною
Відповідно до пункту 2 ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року ця Угода підлягає ратифікації Верховною Радою України України. У цьому пункті міститься вичерпний перелік випадків, у яких має застосовуватися така процедура.
У нашому випадку, з огляду на комплексний характер цього міжнародного договору, йдеться про більшість з них, а саме, – підпукти а), б), в), г), е) та є), адже Угода є політичною, загальноекономічною, стосується прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також спричинить необхідність (часткової) зміни чинного законодавства України. Крім того, про її ратифікацію сторони домовилися під час переговорів, що знайшло своє відображення у п.1 статті 486 самої Угоди.
Підготовка до ратифікації та власне сама ратифікація відбуваються наступним чином:
1) Визначене Кабінетом Міністрів України міністерство готує пропозиції щодо ратифікації Угоди і подає необхідний пакет документів, узгоджений у встановленому порядку з усіма заінтересованими органами державної влади, Міністерству закордонних справ України протягом двох місяців з дня підписання Угоди. При цьому цей часовий проміжок є не правом, а обов’язком у будь-якому випадку.
2) Міністерство закордонних справ України подає внесені пропозиції Президенту України.
3) Президент України розглядає пропозиції щодо ратифікації Угоди і приймає рішення про внесення на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту Закону про ратифікацію Угоди.
4) Верховна Рада України розглядає поданий законопроект за процедурою трьох читань.
5) Прийнятий Верховною Радою України Закон про ратифікацію Угоди направляється на підпис Президенту України, який підписує його протягом 15 днів.
6) Закон про ратифікацію опубліковується і вступає в силу.
Лише після проходження всіх вищезгаданих етапів, Угода вважатиметься ратифікованою Україною. Завершальним елементом процедури «надання згоди на обов’язковість для України» (саме такий термін вживається у згаданому законі) Угоди, є передача на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу Ратифікаційної грамоти. Вона виготовляється на підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України Закону про ратифікацію, підписується Головою Верховної Ради України і засвідчується також підписом Міністра закордонних справ України.
Надання згоди на обов’язковість Угоди Європейським Союзом і його державами – членами
Процедура надання згоди на обов’язковість Угоди Європейським Союзом і його державами – членами є значно складнішою і тривалішою. Це обумовлюється тим, що Угода має пройти відповідні процедури, які передують передачі на зберігання депозитарію документів про ратифікацію або схвалення на двох рівнях – союзному і національному.
Процедура надання згоди на обов’язковість Угоди і, відповідно, набуття чинності виглядає наступним чином:
1) Після ухвалення рішення Радою ЄС про підписання Угоди і, власне, її підписання, Угода повинна бути схвалена Європейським парламентом протягом відповідного терміну. Крім того, рішення Ради ЄС про підписання Угоди може передбачати можливість її тимчасового застосування, в тому числі встановлювати які саме положення підлягають тимчасовому застосуванню.
2) Поряд зі схваленням Угоди Європейським парламентом, відбувається другий етап, який передбачає дії на національному рівні. На цьому етапі кожна держава – член ЄС повинна ратифікувати або схвалити Угоду відповідно до її національного законодавства. Національні процедури держав – членів досить суттєво відрізняються Наприклад, у деяких державах має відбутися ратифікація національним парламентом і, відповідно, направлення ратифікаційних грамот, а в деяких схвалення. В окремих же випадках, наприклад, при вступі держави до ЄС, може використовуватись навіть референдум. По відношенню до цієї Угоди, у більшості випадків матиме місце саме ратифікація Угоди парламентами держав – членів.
Тимчасове застосування Угоди
Питання тимчасового застосування є саме тим каменем спотикання, що викликає найбільше дискусій в українському політикумі. Тому доцільно детально охарактеризувати цю процедуру з юридичної точки зору.
Сутність тимчасового застосування розкрита Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року. Відповідно до статті 25 цієї без перебільшення «Конституції» міжнародного договірного права тимчасове застосування можливе, якщо:
а) це передбачається самим договором;
б) держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійсь інший спосіб.
У випадку, який ми розглядаємо, має місце перший варіант, адже пунктами 3 та 4 статті 486 Угоди чітко передбачено можливість її тимчасового застосування. Це означає, що окремі положення Угоди можуть застосовуватись тимчасово вже на етапі її ратифікації або схвалення державами – членами ЄС. Таким чином, для того, щоб окремі положення Угоди стали обов’язковими для обох сторін, вони повинні пройти процедуру схвалення лише на рівні ЄС.
Виникає питання – а навіщо ж потрібне тимчасове застосування?
Відповідь на нього доволі очевидна. По-перше, Угода стосується питань як виключної (в європейському праві також вживається термін «комунітарна») компетенції ЄС, так і національної компетенції держав – членів ЄС, яких на даний момент 28. Такий тип міжнародних договорів має назву змішаних, адже вони стосуються як держав – членів ЄС, так і самого Європейського Союзу. Тому положення, які відносяться до національної компетенції держав – членів ЄС, вимагають ратифікації або схвалення у всіх державах – членах ЄС, а ті положення, які відносяться до виключної компетенції ЄС, вимагають схвалення лише з боку Ради ЄС та Європейського парламенту і відповідно можуть застосовуватись тимчасово, до набуття чинності Угодою у повному обсязі.
По-друге, процедура ратифікації Угоди всіма державами – членами Європейського Союзу є досить довготривалою. Наприклад, в середині 90-тих років процес ратифікації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і їхніми державами – членами (далі по тексту – УПС) затягнувся на чотири роки і завершився лише 1 березня 1998 року, хоча сама УПС була підписана ще у 1994 році.
По-третє, мета такого тимчасового застосування частини положень Угоди – забезпечення якнайшвидшого започаткування виконання торгівельної частини Угоди. Крім того, саме українська делегація на переговорах з ЄС щодо Угоди наполягала на тому, щоби Угодою передбачалася така процедура. Адже потенційно це дозволяє отримати доступ до внутрішнього ринку ЄС, не чекаючи декількох років.
Слід зазначити, що в самій Угоді не передбачено вичерпний перелік положень, які можуть застосовуватись тимчасово. Це має бути визначено рішенням Ради ЄС. Проте мова йде виключно про ті статті та розділи, які охоплюються виключною (комунітарною) компетенцією ЄС, а саме, – положення про зону вільної торгівлі та окремі питання секторального співробітництва. Можна передбачити, що йтиметься про сільське господарство, енергетику тощо.
Разом з тим, слід розуміти, що вони зможуть застосовуватись тимчасово лише після ратифікації всієї Угоди парламентом України та передачі, після підписання відповідного Закону про ратифікацію Президентом України, на зберігання до Генерального секретаріату ЄС Ратифікаційної грамоти.
Нещодавнім прикладом такого тимчасового застосування є Угода про вільну торгівлю між ЄС та Південною Кореєю. В рішенні Ради ЄС, що схвалює підписання Угоди про вільну торгівлю, було визначено, що вона буде застосовуватися тимчасово до завершення процедури ратифікації чи схвалення всіма державами-членами ЄС, за винятком окремих положень, зокрема положень, що передбачають кримінальну відповідальність за порушенням прав інтелектуальної власності, а також окремих положень протоколу про культурне співробітництво. Таким чином, було прийнято рішення, що Угода про вільну торгівлю почне діяти тимчасово вже з 1 липня 2011 року (підписана вона була 6 жовтня 2010 року). З цього випливає, що вже через 8 місяців майже вся Угода про вільну торгівлю почала діяти, до завершення процедури схвалення чи ратифікації всіма державами – членами, хоча ще до цього часу не всі держави члени ЄС виконали свої внутрішньодержавні процедури.
Ще одним прикладом є Угода про асоціацію між ЄС та Центральною Америкою, що складається з трьох основних частин, а саме політичний діалог, співпраця та торгівля. Під час підписання цієї Угоди про асоціацію у червні 2012 року було визначено, що частина, яка стосується торговельних питань буде діяти тимчасово починаючи з 1 серпня 2013 року.
Таким чином, в повному обсязі Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом почне діяти через місяць після здачі на зберігання документів про ратифікацію чи схвалення всіма державами-членами ЄС, а це може означати, що Угода набуде чинності через декілька років. Разом з тим, Угода передбачає, що положення, які стосуються виключної компетенції ЄС можуть діяти тимчасово, тобто можуть набути чинності вже через місяць після ратифікації Угоди Україною і здійснення відповідних процедур на союзному рівні. За умови підписання Угоди на Вільнюському саміті Східного партнерств, тимчасове застосування окремих положень Угоди може мати місце вже на початку 2014 року.
Відповідність Угоди нормам права і національним інтересам
Незважаючи на занепокоєння багатьох скептиків щодо доцільності підписання Угоди, варто зазначити, що її положення повністю відповідають як міжнародному законодавству, зокрема, законодавству у сфері міжнародних договорів, так і національному. Міністерство юстиції України, наприклад, нещодавно оприлюднило роз’яснення (http://www.minjust.gov.ua/news/43957) щодо окремих положень проекту Угоди, в якому зроблено висновок, що вона відповідає вимогам Конституції України та законодавства України.
Джерело: www.ligazakon.ua